Перша приватна жіноча гімназія Львова, зведена на фундаментах палацу

На вулиці Зеленій, 22 у Львові стоїть розкішна будівля навчального закладу. Нині тут працює ліцей №6, а понад сто років тому там на фундаментах палацу звели першу приватну жіночу гімназію Галичини, якою керувала Софія Стшалковська.

Дівчат навчали за принципами педагогіки Монтессорі, також привчали до мистецтва, музики, рукоділля та практичних навичок, а для учениць з інших міст облаштували гуртожиток. Будівля поєднувала тогочасні інженерні новації й красиві архітектурні оздоби. Під час Днів європейської спадщини у Львові історію закладу розповіла гідеса Роксолана Дебрянська. ZAXID.NET відвідав екскурсію і коротко переповідає найцікавіше.

Школа на місці палацу

У попередні століття ця частина міста була заміською дільницею, де заможні родини будували резиденції з великими садами та парками. Сама вулиця Зелена раніше називалася Сихівською або Давидівською дорогою – за напрямком, у якому пролягала.

У XVIII столітті на місці нинішньої школи стояв палац родини Калиновських, а згодом – Замойських. З часом будівля занепала, і її не відновлювали. Коли на початку ХХ століття Софія Стшалковська вирішила звести тут школу, використала від колишньої резиденції міцні фундаменти, на яких звела пʼятиповерхову сучасну будівлю.

Палац Замойських на Зеленій (світлина NAC з Фотографій старого Львова)

Школа, яка випереджала свій час

Проте історія закладу почалася ще до появи будівлі на Зеленій. У 1895 році, коли Софії Стшалковській було 34 роки, вона відкрила у Львові приватну жіночу школу. Спочатку це була шестикласна школа класичного напрямку: два підготовчі та чотири навчальні класи. Освіта прирівнювалася до гімназійної, а згодом учениці могли складати іспити зрілості.

За словами Роксолани Дебрянської, невдовзі виникла потреба й у закладі, який готував би дівчат до вчительської професії.

«Через рік 50 дівчат, які хотіли навчатися в державній вчительській семінарії, не вступили через брак місць. Вони звернулися до Софії Стшалковської з проханням заснувати семінарію, що вона і зробила», – розповідає гідеса.

Софія Стшалковська у 1923 році (фото з Вікіпедії)

Стшалковська згодом об’єднала два навчальні заклади. Для цього вона 1903 року викупила будинок на тодішній вулиці Панській, 16 (нині – Івана Франка) і пристосувала його для освітніх потреб. Однак і цього приміщення стало недостатньо. Тож у 1911 році розпочалося будівництво нового навчально-виховного комплексу на вул. Зеленій. Школу відкрили у 1913 році.

«Стшалковська була не єдиною, хто відкрив приватний освітній заклад, але перша у Львові і на Галичині, хто відкрив приватну гімназію і ліцей для дівчат», – наголошує Роксолана Дебрянська.

Від 16 учениць до 800 випускниць

Коли школу заснували, у ній навчалися лише 16 учениць. Через десять років кількість випускниць сягнула 237, а на момент закриття у 1939 році тут, за словами гідеси, навчалося близько 800 вихованок.

Школа мала польську мову викладання, але її ученицями були не лише польки, а також українки та єврейки. Проте виховували дівчат у дусі польського патріотизму. Водночас приватна освіта такого рівня була доступна далеко не кожній родині.

Учениці приватної гімназії Софії Стшалковської у 1911 році (фото з Вікіпедії)

Окрім гімназії та вчительської семінарії, у закладі діяли дитячий садок, початковий освітній заклад, школа музики та малювання. Останню очолювала Марія Томашевська, яка оздоблювала приміщення гімназії розписами.

Дівчат навчали не лише академічних дисциплін. Важливе місце посідали рукоділля та практичні навички, які мали стати в пригоді в дорослому житті. Навколо школи були парк, сад і квіткові клумби, а на даху – оранжерея, за якими також потрібно було доглядати. Таким чином дівчатам не лише давали знання, а й готували до практичного життя.

Гуртожиток, ванни й парове опалення

Нову будівлю проєктували архітектори Альфред Захаревич та Юзеф Сосновський. П’ятиповерхова споруда мала сучасне на той час інженерне обладнання: парове опалення, систему вентилювання, фонтани з питною водою та ліфти для господарських потреб.

На третьому поверсі облаштували гуртожиток для учениць з інших міст. «У кімнаті було 5 ліжок, 5 умивальників і одна ванна. Вчительки жили поряд, але у їхніх кімнатах не було ванни: вони ходили митися до дівчат і водночас стежили за порядком у їхніх кімнатах», – розповідає Роксолана Дебрянська.

Красиво оздобленими були навіть шкільні коридори (фото ZAXID.NET)

Для навчання обладнали класи, кабінети природничих наук, спортзал та амфітеатр.

У нижніх приміщеннях розташовувалися душові, пральня, кімнати для прислуги. У пивницях зберігали продукти для харчування вихованок. Для початку ХХ століття це був продуманий комплекс, у якому передбачили не освітні, а й побутово-гігієнічні потреби учениць, зокрема тих, хто приїздив до Львова з інших міст.

Vita і Ars: архітектура з виховним змістом

Фасад школи оздоблений алегоричними барельєфами роботи Зиґмунда Курчинського. Їхня тематика – Vita («життя») та Ars («мистецтво»). Ці мотиви добре узгоджувалися з ідеєю закладу, де освіта мала охоплювати не лише академічні знання, а й культуру, творчість та формування особистості.

Над входом розташували три мозаїчні герби Польщі, Литви та Русі, виконані зі смальти та венеційського скла. У радянський період їх заштукатурили, а відкрили знову лише у 2008 році. Над усім фасадом височіє годинник.

Збережені оздоби фасаду

В оздобленні будівлі поєдналися риси сецесії та елементи карпатського, зокрема закопанського, стилю. Такі дерев’яні балки та панелі використовували, зокрема, в оформленні вікон і шкільної їдальні.

Деревʼяне оздоблення у закопанському стилі шкільної їдальні (фото ZAXID.NET)

Актова зала, вітраж і прихована капличка

Одним із найефектніших приміщень школи є велика актова зала. Вона перекрита скляним дахом, а з боків має ложі, подібні до театральних. Заступниця директора нинішнього ліцею Любов Станішевська розповідає, що коли тут влаштовують шкільні свята, у ложах сидять батьки та гості.

В актовій залі розчистили скляне склепіння

Сто років тому сцена була прикрашена розкішними сецесійними розписами Каетана Стефановича та Марії Томашевської, які не збереглися. А у глибині сцени була капличка. Вона існує й нині, але замурована. Розписи були навіть у коридорах навчального закладу.

Так актова зала виглядала сто років тому (світлина з Фотографій старого Львова)

Якщо піднятися над актовою залою, можна побачити механізми під скляною пірамідою. А поруч колись була тераса з квітковою оранжереєю.

Накриття актової зали, поруч була квіткова тераса

Гімназія мала також власну астрономічну обсерваторію. Обладнання не збереглося, але на верхівку будівлі досі можна піднятися гвинтовими сходами, а вихід на оглядовий майданчик закривається металевими пелюстками. Звідти відкривається панорама Львова з незвичного, південного, ракурсу.

Панорама Львова зі шкільної обсерваторії

У коридорі зберігся оригінальний вітраж краківської фабрики Желенського 1913 року. А в приміщенні, де нині облаштовано бібліотеку, вціліли автентичні книжкові стелажі, паркет та ліпнина. Колись цим великим приміщенням з балконом користувався директор. Нині ж це кімната загального користування.

Колишній кабінет директора, а нині бібліотека

Війна, шпиталь і зміна мови викладання

Перша світова війна змінила призначення будівлі. Спершу у гімназії облаштували шпиталь, а російська окупаційна влада закрила заклад. Софія Стшалковська тим часом організувала волонтерську кухню, де щодня годували близько 1500 людей. Завдяки її звʼязкам вже 1915 року навчання у школі відновили, в час війни воно було безкоштовним.

Засновниця школи померла у 1923 році, але її справу продовжили аж до приходу «червоних визволителів». Вони зберегли функцію навчального закладу, але мову викладання змінили на російську. Такою школа була аж до 2019 року. Нині це ліцей №6 з українською мовою викладання.