Нумерологію винайшли недурні люди, і за простою забавою в додавання чисел насправді криються всілякі намагання пояснити (бодай метафорично і натяково) природу того, що відбувається чи відбувалося. 2007-й рік для Львова – це дійсно рік дев’ятки (2 + 0 + 0 + 7 = 9). В цю секунду це дев’ятка, а за мить усе стає з голови на ноги (чи навпаки) – і маємо шістку. Обидві ці цифри нестійко стоять на горизонталі і ладні в будь-який момент перевернутися догори дригом. Вибачайте, та кращої метафори для підсумування року, що спливає, я не зміг підшукати.
Авторські оцінки на те й авторські, що необ'єктивні. Цей рік я навряд чи можу вважати вдалим для Львова. Позірно приємні події були, і ще й які: 2007-й рік був ювілейним для королівського міста, до того ж воно отримало право приймати матчі Євро-2012, а в політичному плані місто з радістю підтримало розгін Верховної Ради й аплодувало створенню демократичної коаліції, по старій пам'яті йменуючи її «помаранчевою». Але все одно в ці останні дні року мене не покидає відчуття (слово-паразит Анни Безулик), що Львову пишатися особливо й нема чим.
Висновок політичний: Львів став «шісткою» і побілів
Політична насиченість 2007-го не обернулася для Львова політичним дорослішанням. Ми, львів'яни, звикли переконувати і себе, і зазбручанських українців, що Львів завжди має свою непохитну політичну позицію. Для власного заспокоєння кивну головою, що почасти це так і є. Однак цього року я вкотре й дуже виразно побачив, що політична позиція Львова насправді є квазіпозицією. І справа не в нумерологічних вибриках «шістки-дев'ятки», а, як на мене, в історичному конформізмі Львова, який хлібом-сіллю вітав усіх сильніших. Бо надто вже нелогічна хронологія пригадується.
Згадаймо, в лютому до Львова приїжджала Юля Тимошенко знижувати тарифи на тепло. Закінчилося все тим, що Львів прокатав Юлю по повній програмі. Та не минуло й півроку, як у вересні Львів віддає БЮТу понад 50% голосів. А мітинг Тимошенко за три дні до виборів біля пам'ятника Шевченкові годиться в порівняння з конгресом котроїсь харизматичної релігійної течії. Отакий він Львів - політики розчаровують, а люди зачаровуються.
Посередині між цими двома діаметральними проявами львівської «позиції» був візит прем'єр-міністра Януковича. І не менш виразно пригадується, як губернатор та інші дрібніші таврувальники «донецьких бандитів» підібгали хвости перед Віктором Федоровичем. Урочиста академія в палаці Потоцьких була апофеозом львівської толеранції, і таке не забувається. Після цього візиту один відомий футбольний олігарх переповів мені хітовий вислів, який ще довго циркулював у столичних колах: Львів так «зализав» Януковичу одне місце, що бідолаха цілий тиждень не міг сходити по-нормальному. Грубо, але факт. Ось як невимушено дев'ятка стає шісткою.
«Так яку ж політичну позицію продемонстрував Львів у 2007-му році?» - цим питанням я ставлю сам себе в тупик. Ну, начебто, все й на поверхні: Львів тримав кулаки за Ющенка, щоб той таки розігнав до біса Верховну Раду. Львів завжди мені нагадує затятого уболівальника, який лише вигуками на трибунах (із гальорки) здатен підтримувати гравців на полі, - не беручи прямої участі в дійстві. І Львову було паралельно, чи ці укази президента є законними, а чи відверто незаконними. І тим паче, Львів не переймався питанням, що дострокові вибори приведуть в український парламент усе тих же політичних заробітчан. Львів хотів дочасних виборів, бо без них нудно. Бо треба було рятувати Україну від Партії регіонів, яка мала 32%, у такий спосіб, щоб Партія регіонів уже мала 35%. Та це пусте - головне, що Львів сходив на вибори. Це ж так драйвово! Є що обговорювати на клюмбі. Зрештою, ми зробили все, що від нас залежало, хором сказали б львів'яни. І я цілком погоджуюся, тримаючи в руках роздруковані результати виборів, на яких Львів віддав «зализаному» Януковичу не 2%, як торік, а всі 8%.
А ще у 2007-му році Львів остаточно «забив» на Президента Ющенка. Віктор Андрійович і його політична сила може ставити хрест на Львові. Львів за Ющенком уже не піде - навіть якщо Президент робитиме тверді чоловічі кроки. Навіть звільнення Олійника вже не відмиє президента. Бо Львів цього року зробив кардинальну рокіровку кумирів. Тепер Львів побілів і почав нерівно дихати до Юлі. На тій же клюмбі випадково вчув уривок репліки: «Ну і шо, шо вона жидівка - зате як вивчила українську мову і як любить Україну!» Думаю, продовженням цієї промови могло б стати речення: «І взагалі, вся надія на неї, бо лише вона може по повній програмі «вставити» тому самому, хто після Львова тиждень не міг нормально сходити».
Парадоксальний висновок (знову ж таки, суб'єктивний): Львів зловився на здоровий популізм із елементами більшовицького світогляду. А ще - на традиційний прийом залякування ворогом. А ще - на ірраціональну симпатію. А ще - на сердечну віру в казку, що 1 січня зникне призов в армію, а Юля одним махом роздасть людям 132 мільярди втрачених ощадбанківських вкладів. Грубо кажучи, Львів зловився на все те, на що ловляться незрілі примітиви.
Яким би не був цей рік, Львів бачив ще й не таке. Уявіть собі - пережити понад 40 пожеж, кілька сотень штурмів і кілька десятків влад. Нехай Львів сліпо вірить популістам, нехай він свято вірить в ілюзію «єдиної соборної України», нехай зусібіч насувається рагулізм, нехай позаду Оперного театру бабулі продають петрушку прямо з асфальту, нехай хворі люди на повне горло співають весільні пісні щонеділі біля Шевченка, нехай працедавці вважають 200 доларів зарплатою «ого-го-го», нехай звідси стрімголов утікають кращі «мізки» до Києва, нехай у ЖЕКах процвітає хамство, нехай у Львові нерухомість коштує космічні суми, нехай у перлині Європи собак і кішок по-звірськи вбивають струмом, нехай слизько взимку і сморідно влітку - все одно це наше місто.
І воно заслуговує на привітання з Новим роком!
Фото з сайту www.buket.ck.ua