Ідентичність – це айсберг. І хоча надходить «глобальне потепління», що має змогу розчинити її як таку, все ж вартувало б розгледіти його підводну частину.
Древнє
Глибше, ніж князівські часи (себто 10 століття), галичани в своє минуле не заглядають. Проте чи багато львівських родин може провести свій родовід від гордих і бунтівливих галицьких бояр? Судячи з місцевого політикуму, боярський дух тут невмирущий, але до генеалогічного дерева його не підшиєш.
Інший, не згадуваний, але невидимо присутній шар - лицарство пізнього середньовіччя. Велика частина польської шляхти - руського походження. Наших предків там на службі було не менше, аніж в Російській імперії, вони займали не менш визначні пости. Але представники давніх руських спольщених родів зараз, скоріше за все, проживають в Кракові і є «кресов'яками».
Ще один невідтворений шар - козацький. Один з найвизначніших козацьких гетьманів Петро Сагайдачний - родом з Львівщини. Контакт між Львівським братством і рештою української православної спільноти все ж підтримувався - і свідченням цього є те, що Хмельницький не зруйнував Львів, обмежившись лише викупом. Скільки дітей з львівських родів було січовиками, а скільки контактувало з ними? Скільки представників української шляхти типу Хмельницького виростали у нашому місті?
Величезний масив, прихований від нас водою часу - це інші нації, що проживали тут. Очевидно, що міста в колоніях завжди розмовляли мовами метрополій. Львів - не виняток: на початку німецький, а потім польський елемент домінував тут аж до 1945-го. Українці ж були меншиною - більш чисельною, але менш впливовою, ніж, наприклад, вірмени. Аналогічна ситуація - з російською меншиною, психологічно домінуючою в радянський час, але на нині, по суті, непомітною в суспільному житті.
Як на мене, кожен галичанин (а львів'янин - особливо) - трішки єврей у всьому, починаючи від хитрого способу мислення і закінчуючи своєрідною інтонацією. Німці ж залишили львів'янам пиво, а також суміжні поняття - кнайпи і гальби.
Сучасне
Більш дотичні шари львівської ідентичності - родом з 19 століття, коли нація, в якій були лише «хлопи і попи», почала обростати своєю локальною елітою. Адвокатура, професура, ремісництво і торгівля (пізніше - будівництво і торгівля), хоча з потужнішою опорою у невеличких містечках, все ж спрямовувала свої погляди на Львів, пробиваючись і тут. Від тої еліти залишилися лише окремі слова на зразок «евентуально» та вітання «Честь!»
Суміжний з цим Львовом - Львів постпольський. В квартирі - п'єци, фотелі і фотелики, накаслики, б'юрко, креденси, в кухні - зупа каляфйорова, грибкова і помідоркова, карменадлі, пляцки з румбарбаром чи амонякові, на столі - філіжанки, горнятка і тарелі, у вазах - рудбекії і фльокси. Тут звертаються «прошу пана/пані» і «перепрошую». Цей Львів потроху відходить в історію разом з його носіями - і тільки ентузіазм кулінарно-середовищного плану може врятувати його від зникнення.
Львів після 1945 - абсолютно нове місто, як Кенігсберг/Калінінград, - але тут, на щастя, не впали стіни. Радянський Львів - постселянський, з обов'язковою «бабою на селі», з травневими святами на «бульбі», з однаковими стєнками, «малютками» і етажерками в квартирі, з олів'є, рибою під шубою і відбивною, звертанням «мужчина/женщина», і здебільшого ніяких вибачень. Цей Львів сьогодні домінує, і якщо допустити його перемогу, то наше місто стане великим «жилмасивом».
Паралельно існує спаяний воєдино греко-католицько-бандерівський Львів, через призму якого зазвичай і сприймають нас як за Збручем, так і за Дніпром і Хутором Михайлівським - войовничо антиросійський і підкреслено клерикальний.
Майбутнє
Яким буде уже за кільканадцять років, наприклад, Львів китайський або Львів африканський? Де будуть ці чайнатауни та інші національні гетто, і в якому стосунку будуть його члени з рештою населення, як вони формуватимуть обличчя нашого міста? Примарну картину про це дає арабський Львів, зосереджений здебільшого в гуртожитках медуніверситету.
Наскільки якісною і цілісною буде наша ідентичність, щоб на рівних співпрацювати з цими спільнотами без страху стати культурно вторинними? Чи не є лакмусом те, як львів'яни швидко перестають бути собою, наприклад, у Києві?
Покоління, яке цього року вже отримує паспорти, не пам'ятає, де була вулиця Ватутіна, Кузнєцова, Галана чи навіть Лєніна. Я також майже нічого не знаю про польські вулиці чи єврейські спільноти Львова, а описана Станіславом Лемом довоєнна географія мені часто здається описом чужого міста. Це - загроза: не знаючи свого минулого, не знатимемо і майбутнього. Флюгер - не найкращий тип ідентичності, як на мене.
Проте друге-третє постселянське покоління асимілюється містом, перетравлюється ним. Я - таке третє міське покоління. Це - люди, котрі хочуть знати про своє місто якомога більше. Для них це вже - «порядок денний».
Питання майбутньої львівської ідентичності - це питання львівського громадянства. Ідеологічної цензури зараз не існує, потреби погоджувати це з «чиновником з Києва» немає. Для львів'ян Україна починається у Львові. І змістово (історія і культура), і технологічно (міф, бренд і контекст) для цього є всі шанси. Під нашаруванням льоду ховається справжня скеля - материк під назвою Львів.
Фото з сайту www.day.kiev.ua