У тисячний раз намагаюсь окреслити для себе найголовнішу сутність питомого, расового чи притаманного львів’янина і завше вимальовується успішний чужинець-авантюрист, котрий, покинувши свою батьківщину, віднайшов тут для себе нову землю обітовану, новий Єрусалим.
Місто, наповнене вщерть чужинецькою сутністю, - ось чим був Львів протягом усієї своєї історії.
"Подивись на більшість тих, кому лише незмірні міста дають притулок", - писав колись найрозумніший із громадян міста, - "Велика частина цієї юрби позбавлена батьківщини, з вільних міст і колоній своїх, з цілого врешті світу постікалася. Одних привела амбіція, других - необхідність громадського обов'язку, інших - жадоба розкоші, пошуки багатого та вигідного місця служби, ще інших прагнення до вільних студій; когось притягнула дружба, когось працелюбність"... "Людського матеріялу, доброго до поселення, бо з високою рільничою, торговельною та промисловою культурою і з власним виробленим суспільним ладом, постачали Саксонія та надренські країни, з густим, а то й надмірним населенням". Отож чужинці звикли творити історію Львова.
Засновник міста Данило Галицький не любив Львова і перебував здебільшого у своєму милому серцю Холмі - це було символом відмови українців від цього міста.
Що ж заважало українцям бути господарями на своїй землі? Як пише найвизначніший хроніст Львова Денис Зубрицький: "Слов'яноруський народ на цій землі споконвічний, доісторичний, уже в XII і XIII століттях такий численний і розмножений, що кожен клаптик землі заселяли хлібороби, край був укритий селами й містами, початок і назви яких зникають у неприступній давнині, в дохристиянських часах. Майже всі існуючі й тепер, часом нікчемні, містечка колись були в дуже квітучому стані, про них згадують найдавніші літописи: отже й Львів, одне з найзнаменитіших міст цього краю, може пишатися такою ж давниною".
Та українці чомусь не змогли збудувати міцного і великого міста, бо інший великий хроніст Львова Бартоломій Зіморович зазначає, що "перший руський, закладений Левом Львів... безформний, незугарний, грубий, більше до військових укріплень, ніж до міста схожий, спочатку Львигородом був названий". "Вважаю непотрібним писати про русинів як про прибульців, - відзначає далі Зіморович, - бо ж це природний паросток цього стовбура і справжні тубільці". Можна лише подякувати Зіморовичеві, що зачислив українців до автохтонів, а то міг би щодо цього й засумніватися.
Чужинецька навала не забарилася до Львова. Як мухи на мед ринулися сюди чужинці ще за ранньоукраїнських часів. Хроніст розповідає, що німців, схоже до вірмен, караїмів і татар, запросили сюди руські князі ще до захоплення цього краю поляками, ті ж князі надали їм особливу протекцію. "Лев, князь Русі за вірну службу надає війтові німецького права Бертольдові Штеxеру млин у Львові... Зі стількох народів, що різняться між собою мовою, звичаями, обрядами та віровизнанням, складався придворний почет Лева".
Не встигли українці розплодитися у Львові, як їх змили з поверхні німці і серед українського етнічного моря спочатку постав анклав німецький, згодом польський, ще згодом - польсько-єврейський, потім російський і нарешті український в першому поколінні, український за сутністю, але рустикальний за духом, тобто ворожий урбаністичний культурі, ворожий самому собі, бо міщанин - це громадянин міста принаймні у третьому поколінні, а нам його очікувати щонайменше півстоліття.
Усі видатні львів'яни - не львівського походження. Найбільший меценат і інвестор Львова за всю його історію, грек з Криту Костянтин Корнякт, мав посаду Коронного митника і контролював усю торгівлю вином на Чорному морі. Він залишив нам у спадщину збудовані за власні гроші пам'ятки ренесансу європейського і світового значення. Що залишать після себе у спадщину голови Державних податкових і митних служб?.. Найбільший купець Львова, жорстокий і цілеспрямований Павел Боїм, котрий непривітним оком споглядає сьогодні на нас із портрета на своїй родинній каплиці - виходець з Угорщини. Патриціанська родина Шольц-Вольфовичів, бургомістри Павел та Мартин Кампіани, Массарі, Убальдіні, Сігніо... ім'я видатним чужинцям у Львові - легіон.
Чужа, новопридбана, віднайдена батьківщина стає милою і культивує найбільший патріотизм, який тільки може існувати у світі. Одні із найшановніших сучасних львів'ян Кость Присяжний і Андрій Салюк - прибульці у нашому місті.
А що ж львів'яни? Доля змусила їх стати знаменитими поза межами рідного міста: Юрій Башмет, Роман Віктюк, Казімєж Гурський, Ігор Клех, Яцек Куронь, Станіслав Лем, Станіслав Єжи Лец, Леопольд фон Захер-Мазох, Матвій Ганапольський, Григорій Явлінський, Славко Вакарчук, Михайло Фрідман (як не як, заробив 12 мільярдів доларів, це третє місце в Росії і тридцяте у світі, майже всі інші принесли славу нашому місту своїми літературними та мистецькими талантами).
То можливо, розмірковування про ідентичність львів'янина є марними, бо ідентичність Львова однозначно не львівська, а якась інша, можливо, суперльвівська? Львівська таємничість нашіптує містичний вислів, який дає вичерпну відповідь на це запитання - Genius Loci...
Фото з сайту www.nag.ru