Місто для любові. Хроніки мандрів

Якщо Париж хочеться побачити і померти (так, принаймні, стверджує відомий вислів), то щодо ще однієї туристичної столиці світу – Праги – таких радикальних бажань не виникає. А от залишитись тут справді хочеться.

Або, принаймні, повертатись сюди. Столиця Чехії зваблює тих, хто ще не був тут, розповідями друзів і світлинами шедеврів архітектури у фотоальбомах. Вона ні на мить не відпускає думок тих, хто уже приїхав сюди, і довго сниться тим, хто щойно поїхав звідси.

Щоправда, починається Чехія для українців не так красиво, а значно прозаїчніше - з кордону. Спершу - щільного українсько-польського. Того, на якому українці в автобусах, автомобілях і на своїх двох, зазвичай, стоять не одну годину, навіть попри „зелений коридор". А от наступний - польсько-чеський - радше є умовністю. Там одразу помітно, що Польща і Чехія незабаром увійдуть в зону Шенгену, і кордонів між ними більше не існуватиме. Вже зараз тут немає ніяких черг. Мешканців ЄС пропускають, лише глянувши у паспорт. А от українців тут „тримають" значно довше. І, мабуть, лише до українців польський митник дозволяє собі „гаркати" і кричати матюками, щоб не виходили з автобуса. І дуже обурюватися, коли з'ясовується, що ті ж таки українці, виявляється, мають почуття власної гідності і вимагають поваги.

Місто краси і обману

Прага для туриста - це, передусім, архітектура. На відміну від Львова, тут стіни будинків не облуплені, ліпнина з них не збита комунальниками, вони фахово відреставровані та красиво пофарбовані. Вікна у будинках в центрі міста аж ніяк не різноколірні пластикові, а дерев'яні і до того ж однакові (!). У літню пору вони ще й відчинені, щоб перехожі могли помилуватися різьбленими дерев'яними стелями другого поверху.

Влада і мешканці Праги дбають про своє місто. Вони добре усвідомили, що „туристичне місто" і „архітектурна перлина" - це синоніми доброго прибутку. Що-що, а заробляти на туристах у Празі вміють. Тут усе спрямоване на те, щоб приїжджі залишили свої гроші. Театри і музеї, храми, кав'ярні та паби, крамниці з сувенірами, гранатом, кришталем... Усі задоволення доволі дорогі, але в ейфорії, ошалілі від краси Праги туристи залишають гроші без жалю. А, скажімо, для італійців чи японців, яких, до слова, тут не менше, аніж росіян та російськомовних, ціни у Празі взагалі видаються копійчаними.

Втім, тут є й чимало інших способів позбутись грошей. Найперше, ваш гаманець може стати зовсім не вашим. Кишенькові злодії у чеській столиці дуже вправні, а саме місто посідає першість у Європі за кількістю кишенькових крадіжок. Тим паче, що у натовпі туристів (а центр міста завше переповнений) працювати злодюжкам досить легко. І навіть велика кількість поліціянтів проблеми не вирішує.

Другий спосіб розпрощатися з грошима - піти міняти їх у місцевому канторі. В обмінах валют „завбачливо" не вказують, що за заміну євро чи доларів на крони з вас знімуть відсоток. Або - в іншому випадку - поміняють не за тим курсом, що вказаний у табличках при вході. Про те, що насправді курс є значно нижчим, можна довідатись, лише уважно вчитавшись у дрібні букви на стенді, що притулився десь скраєчку.

МакДональдсовий король

Зворотним боком відполірованої медалі цієї Мекки для туристів є брудні вулиці. Щонайменше дивно бачити, як пам'ятник королю Карлу IV, якого знає і шанує кожен пражанин, увесь обкладений пластмасовими стаканами, паперовими пакетами та недоїдками з МакДональдсу. Чи може це такий собі модерний вияв шани від покоління фаст-фудів?

На центральних вулицях Праги чимало бомжів. Смердючі, вдягнені у лахміття, вони сидять, лежать і сплять простісінько посеред вулиць древнього міста. Незважаючи на відразливість цього видовища, поліція їх не виганяє. Бомж - теж людина, і його право - перебувати, де забажає, - недоторканне.

Але, зрештою, усі недоліки видаються такими дрібницями порівняно із захопленням, яке викликає Прага. І коли виникає спокуса порівнянь, розумієш, що Львів може спричинити не менші емоції. Але, щоб це сталося, львів'яни повинні навчитися розуміти і любити своє місто так, як люблять Прагу місцеві жителі. Так, що заражають цією любов'ю усіх.

Вони дбають про місто: щоб не валились балкони, не смерділи під'їзди, не облуплювався тиньк з пам'яток архітектури, а самі будинки не „ґвалтували" пластиковими вікнами, надбудовами і перебудовами. Але це не все. Найголовніше - вони зуміли побудувати місцеву інфраструктуру так, щоб приїжджі залишали якомога більший грошовий вимір любові до Праги на її подальший розвиток.

Шкода, що у Львові цього досі немає.