Питання впровадження предмету „Християнська етика” в українських школах стало для багатьох піплів такою ж ілюзією і фетишем, як і ідея про Єдину Православну Церкву в Україні. Особливо для Президента та політиків.
Вони мусолять цю тему і профутболюють ці 2-ва питання при кожній нагоді, але далі ізящних словєсов цей процес не рухається. І рухатись, і не буде. На це є певні причини. І це навіть добре, шо ніщо і ніхто нікуди ще (чи вже) не йде. Це про проблему „Християнської етики".
Причиною для такого твердження, і далеко не головного чи центрального, стала відповідь сестри Луїзи Цюпи, голови патріаршої катехитичної комісії УГКЦ, директора катехитично-педагогічного інституту УКУ на запитання „про необхідність викладання ХЕ в школах" (яке можна легко відшукати в часописі „Новий Погляд" № 34 (42) на сторінці 13 в статті „Християнська етика у школах. „За" і „проти"".
Ось ця відповідь: „Ми не запитуємо себе: чи варто дихати?", тому що відповідь очевидна. Українська культура зародилась саме з християнства, тому ще від лона матері ми повинні виховувати в наших дітях любов до релігії та християнських цінностей. Треба пам'ятати, що родина, школа та Церква - ті чинники, які стоять на сторожі розвитку релігійних та культурних цінностей дитини" (кінець цитати".
В принципі, якось вже звикаєш до писанини (зніманини, показини) іноземних журналістів, режисерів, мистців та інших членів світової спільноти про безкраї простори Росії чи України. Тут ведмеді ходять вулицями, лисиці працюють офіціантами в кафешках, зайці працюють в органах влади, а люди ходять у валянках на босу ногу.
Сестра Луїза Цюпа народилась в Бразилії, так відомій Армену Джигарханяну. І вона, можливо, не читала і не вивчала якихось книг (чи курсів) з культури України, і не здогадується, що фразою „українська культура зародилась саме з християнства" вона глибоко ображає світлі трипільські почуття всенароднообраного президента і гаранта Конституції Віктора Андрійовича Ющенка, а також багатьох викладачів курсів з історії культури в Україні та простих українських міщан і селян.
І це ще без детального розповсюдження думок навколо фрази про „любов до релігії". Що таке „любов до релігії"? Що це за фраза в 21 столітті, ще й після рішень ІІ Ватиканського Собору? Нє, ну то зрозуміло, що поступ Христа є лінійним, але в людському житті все повторюється, рухається по колу і тому на даний момент ми маємо чергову епоху темного середньовіччя (яким воно, насправді, й не було)
Використовуючи інерцію післякатакомбного періоду, на дріжджах слави від комуністичних переслідувань, багато хто з тих, хто називає себе християнами, дозволив собі розслабитись, а ще більша к-ть тих, хто взагалі й не напрягався.
Узагальнення це, безумовно, гріх, але в даному випадку його спокійно можна взяти на свою душу. Вся ця цитата з „Нового Погляду" є звичайним і класним зрізом загальної ситуації, яка панує між тими (і в середині тих), хто викладає (чи збирається це робити) християнську етику, за винятком, як і завжди, окремих людей, які й справді хочуть і вміють щось зробити. І яким легше працювати з табуларасними дітьми зі Сходу, аніж з львівською пацанвою, на тіла яких нашарована незчисленна к-ть вірувань, обрядів, марновірств і ще більша к-ть комплексів. Де форми - маса, а змісту - нуль.
З сірої юрби яких і викидаються на береги духовного вчительства окремі індивіди, про низький рівень віри яких страшно говорити, а про ще нижчий рівень і культуру викладання - краще промовчати. І мільйон разів був правий св. Іриней Ліонський з фразою „гріх людей" (навіть найперших) був у тому, що вони - „не ставши ще людьми, захотіли стати богами".
Цей дивовижний сімбіозм комуністичної свідомості та дикого капіталізму породжує ортодоксальних і догматичних монстрів, не здатних на власну думку, глухо зацементованих в букву закону (в найгіршому значенні), де відкидається будь-яка інша думка чи ідея.
Напевне краще, що питання впровадження християнської етики постійно гальмується. Що можуть навчити одновимірні книжники, можна тільки уявити. Це не одноколірні недільні школи, це різнокольорові ЗОШи з євреями, свідками Єгови, протестантами, китайцями і мусульманами в одному класі.
Ось з таких вчених думок і виходять олімпіади з основ християнської віри. Знову той самий буквалізм, це ж те саме, що організувати олімпіаду з найкращої левітації, з найбільшої сили молитви чи з найпродуктивнішого оздоровлення немічних і хворих.
Люди, які гордо називають себе християнами, живуть за законами Старого Заповіту, який і є для них провідником до Христа. Тоді де у таких християн Христос, і де Дух Святий, який приходить за Ним? Чи вони не чули про Матіс'яху?
Фото з сайту zhurnal.lib.ru