Негламурна медицина. Хроніки маразму

Не дивно, що Петро Олійник переховується від рідної медицини в далекій Австрії, де немає моря, зате є нормальне міністерство охорони здоров'я. Історіями про те, як лікар вирізає апендицит за допомогою довідника для чайників, нікого не здивуєш.

Добре, що біля нього була старша медсестра, яка й говорила йому, що робити, де зашивати, і що не залишати в тілі пацієнта.

Історії про незаконне вирізання лівих органів, смерті під час анестезії чи абортів є абсолютно нормальним явищем, яке вже навіть газети не ставлять в рубрики «сенсація» чи «жахіття».

Це як америкосам їх кетчупні хоррори для повної розслабухи після стресів важкого робочого дня та відсутності мінімального форс-мажору. Головне, що це на голубому екрані, а не в їхньому сірому житті.

Специфічний чорний гумор лікарів та лікарняні капці зрівняли з землею метафізичні роздуми про високе покликання смерті. В лікарні крутих не буває, скільки б ти не мав бабла за пазухою і яка б супер-пупер крута клініка тебе не лікувала. Полоній не спить!

Нє, у Львові є нормальні лікарі, честь їм і хвала. Які точно знають, що їм різати, а що лишити в релаксі, які препарати виписувати, а які викидати через надмірний вміст крейди та іншої пурги. І з якими ти можеш нормально поговорити без пантячих рогів у відповідь та неадекватності у клятві Гіппократа.

І велике щастя, що ти з ними знайомий. Блат - велике слово в енциклопедії української реальності. Безсмертне слово. Хоча й воно не дає абсолютної гарантії в позитивному фініші. Золоті руки і мізки - чужі на святі запущеної хвороби та фігового консиліуму. Проти карми не попреш.

А що робити з дурами, які власноручно виписують малій дитині антибіотики, які, в принципі, були непотрібні, і які успішно нищать шлунок кіндера, який потім доведеться відновлювати не один рік? Чи які, ну ніяк не можуть визначити конкретний діагноз, а в результаті - загострення зовсім іншої хвороби, ніж спочатку їй вважалось. І оці тупі відмазки: «ой, я і думала, що там щось таке серйозне». Нормально?

Може, в рамках відкриття полювання на парнокопитних, оголосити відстріл злоякісних лікарів і лікарок? Бо вже розвелось їх щось забагато таких. Львівський медунівер імені Д.Галицького, думаю, від того не збідніє. Маніграмні трафіки там працюють без перебоїв і не залежать від падіння долара. Хіба що збільшуються.

А там і успішність підвищиться. Ліві пасажири звалять в інші сфери обслуговування і заробляння, а майбутні продовжувачі лікарських династій декілька разів подумають перед тим, як поступати в славні медичні універи, коледжі та училища.

Бо мен 2-ва місяці ходить по різних лікарях. Його копають туди-сюди. Кажуть, що здоровий, як райське яблучко. Що варто попити вітаміни, і життя вдасться як на гламурній радіостанції. А потім в мена 2-ва дні сигнальних дзвіночків, ще один візит до поліклініки і відразу операція. Відход від наркозу. Перше запитання, чи часом не відрізали чогось лишнього. І - «лікарю дайте морфію, морфію дайте лікарю».

А за тиждень можна йти до тих лікарів, які копали туди-сюди і казали, що все о'кей, гімнастика еврідей, гімнастика еврінайт і вже копати їх у всі місця - інтимні і не дуже. Може хоч так до них щось дійде?

З розмови лікаря і пацієнта. Лікар: «У вас є СПІД?» Пацієнт: «Так, лежить на підвіконні».

Хеппі-енд.

Фото з сайту zhurnal.lib.ru