Пиво як культура міста

08:54, 23 липня 2007

Культура і пиво. Що спільного між цими двома поняттями? Спочатку про дефініції. Що таке культура, не можуть пояснити навіть культурологи, що там казати про політиків. Про це багато говорять, особливо перед виборами, але кожен при цьому має на думці щось своє. Така ось мультидискурсивність поняття культури.

Пиво... Що таке пиво, знає кожен. Особливо на другий день після... В тому числі політики та культурологи. Про пиво нам розказує реклама, показує як, коли і з ким (тільки не скільки) його пити. Як розкрутити місто, як відчути смак легенди, як його любити. І справді, як його, пиво, не любити?!

І тут вже пиво стає ближче до культури. Бо якщо культура - це обумовлені моделі поведінки, то пиво на такі моделі впливає, а іноді й ду-у-у-же.

Як і кожний приготований людиною напій, пиво має свою історію, і, відповідно, культуру приготування та споживання. Це особливий напій, який не тільки гамував спрагу, але й впливав на стан свідомості. А це вже безпосередній зв'язок з культурою. Бо культура - це все, що не природа, тобто продукт усвідомленої діяльності. А тут ще й сам продукт здатен впливати на стан свідомості!

Отже, пиво тісно пов'язане з культурою. Візьмемо аспект історичний. Пиво варили та споживали і майя з інками, і в Стародавньому Єгипті та Китаї. А ці процеси скрізь були пов'язані з культовими ритуалами. У нашу цивілізацію пиво потрапило теж завдяки монахам. Сліди цього можна ще бачити на пивних етикетках. Згодом пиво секуляризувалося, стало профанним і дуже демократичним напоєм. А любов широких мас до пива сприяла його капіталізації, тобто масовому виробництву. Але це вже економіка. Нас же цікавить культура. Хоча яка культура без економіки!

 Львівське - це справді легенда. Багато хто ще пам'ятає пиво за совєтів. Його полюбляли навіть у Кремлі. А львів'яни пили таке ж пиво, як і члени політбюро. Але тільки пляшкове. І то не кожне. Тоді дуже дбали про совєтську ідентичність, а цьому служило пиво «Жигулівське», наймасовіше. Політбюро ж вибирало інакше.

Міський пейзаж тоді прикрашали пивні бочки. А вже навколо тих бочок гуртувалися свої пивні громади з особливими самоврядними, неписаними, але строго дотримуваними законами.  Були такі шанувальники пива, які знали докладно топологію пивних точок у місті. Їм давали характерні назви, як, наприклад, „Утро нашей Родины". За культурою споживання пива можна було судити про культуру міста. А також можна було відстежувати, як деградує совєтська імперія. До пива доливали щораз більше води, досипали якихось порошків, щоби трималася піна, щезли пивні гальби, їм на зміну прийшли слоїки. Далекоглядні стиха казали: „Довго то ся не протримає". Так і сталось.

Змінилися часи, з ними змінилося і пиво. А воно, пиво, змінює і нас. Кожний час варить своє пиво. І через пиво можна пізнавати історію та творити культуру.

У наші глобалізовані часи глобалізувалось і виробництво пива. І нема на то ради. А ось культуру споживання пива можна і треба зберігати, відроджувати (ну, звичайно, ж не совкову). Якщо технологія пивоваріння мусить відповідати певним уніфікованим стандартам, то споживання пива треба урізноманітнювати, окультурювати, тобто відбирати кращі зразки минулого і розвивати їх.

Львів має багату культуру пивоваріння. Про це мовиться багато і про це розповідає музей пивоваріння. Але Львів має також багату культуру споживання пива. Думаю, що згаданий музей колись розповість і про це. І не тільки у домі Роберта Домса можна буде відчути дух Львова.

Пиво теж культура міста. Бо культуру творять люди, за гальбою пива також.