Ображаємо і ображаємося

Українсько-польські, польсько-українські відносини ніколи не були простими. Точніше, завжди були непростими. І це м’яко сказано. Та, як у будь-яких відносинах, у них бували різні часи. Часи «детанту», розрядки, часи холодної і відверто гарячої війни. Зараз на нашому західному кордоні – період напруження.

Причому напруження абсолютно пустопорожнього, якщо розібратися. Не хочеться повторювати все те, що було сказано раніше. Бодай тому, що причини напруження уже не змінити – вони вже є, записані в книгу життя, як сказав би нащадок шляхетського роду з Речі Посполитої. Значно важливіше говорити про те, що відбувається зараз.

А зараз відбувається насправді цілком прогнозований процес. Прогнозований тому, що обидві сторони цього «орденоносного» конфлікту – це яскраві представники популістичної частини політикуму. І діяти вміють насамперед (чи навіть тільки) як популісти. Згадайте хоча б указ Зеленського про дозвіл проведення параду на Красній площі Москви. Про його партнера в цьому танго Навроцького краще скажуть поляки, але ті, хто стежить за тамтешнім політичним життям, без проблем знайдуть схожі зразки. Власне, сама історія, яка призвела до «орденопаду», є таким прикладом – не бачили, розумієте, в канцелярії польського президента інші назви, які існували вуже не перший рік, а тут раптом прозріли. Віримо, повірили?..

Та головна проблема в цій історії не в ордені чи назві підрозділу. Усе це – вивіска чи металевий виріб – має сенс символічний, тобто такий, який йому придумали люди. Завтра будуть інші вивіски, інші металеві вироби, інші люди придумають їм інший сенс. Звичайна справа, нічого нового під сонцем. Головна проблема тут – у реальних наслідках.

Які пов’язані з орденом Білого орла чи підрозділом імені героїв УПА лише частково. Бо це лише один із багатьох випадків, на яких можна легко і просто пересварити поляків та українців. Як і будь-які інші народи, які як мінімум мають спільний кордон. Реальні наслідки тут – це початок чи радше відновлення ворожнечі. Яка має таке глибоке коріння, що вгамувати її коштувало попередникам Зеленського і Навроцького великої кількості зусиль, нервів і всього іншого.

І дуже погано, що всі ці «ефектні» па-де-де – пафосна заява Навроцького, шоу-відправлення Зеленським ордена «Новою поштою» – приносять користь тільки в короткостроковій перспективі і тільки цим конкретним персонажам. Про українську сторону ви і без мене знаєте, а поляки, ті, яких не накрила хвиля божевільного «гонору», прямо говорять про те, що тамтешній президент не стільки з нами воює, скільки з тамтешнім же прем’єром, бо наступного року вибори, а правопопулістам хочеться повернути у свої руки реальну владу. Так-от, окрім короткострокової перспективи є й інші наслідки.

Які значно серйозніші і значно небезпечніші. Ні, я не про сплеск агресії проти українських емігрантів у Польщі. Це насправді буде тільки початок. Після нього та ж Польща переживе ще й відтік українців, проблеми з економікою, необхідність шукати тих, хто замінить українців у економіці; а це тема мігрантів, яка є серйозним тригером для польських правих і ультраправих – і ще багато-багато чого іншого. Про Україну годі й говорити – перефразовуючи одного з українських президентів, що також здав свій орден, Жешув – це не просто один із символів міжнародної солідарності з Україною. З усіма відповідними практичними перевагами (поки що) і проблемами (у майбутньому).

Тож і нашим, і їхнім варто зрозуміти одну просту річ. Популістична риторика ефектна й корисна для політичної боротьби перед виборами. Це її великий плюс. Але він же є й колосальним мінусом, бо популізм не вивітрюється тоді, коли вам цього захочеться. У своїй термінальній стадії він обертається такими проблемами, які в українській історії називали Руїною, а в польській – Потопом.

До речі, не варто вважати, що ми з поляками є якимись винятковими народами і державами. Просто уявіть собі (а щоб легше уявлялося, подивіться на реальні поточні соціологічні дані), що у Франції президентські вибори виграв Жордан Барделья, у Німеччині уряд сформувала «Альтернатива для Німеччини», а у Великій Британії – Reform UK. Уявили? Ну і як вам ця Європа? Весело? Не нагадує той Старий світ, про який ви читали в шкільних підручниках із всесвітньої історії до ХХ століття? От і мені нагадує.

І, повірте, у випадку приходу ультраправих популістів у головних країнах Євросоюзу ми точно так само, як про Волинь, почуємо і про окупацію Рурської області, і про захоплення Парижа, і про багато чого іншого. Можливо, і про Данциг зі Судетами, так. Бо ультраправий популізм уже мав місце в історії Європи – і привів (разом з іншими чинниками на кшталт захоплення переможців у Першій світовій війні політико-дипломатичним знищенням Німеччини, тими самими переможцями, які за ту бійню несуть таку ж відповідальність; саме тому епілог до наступної світової війни виявився зовсім іншим) до появи нацизму. І такого, що навіть зараз згадувати неприємно.

Тому повторю ще раз: усі ці відбирання орденів, демонстративні відправлення їх «Новою поштою» – справді простий і легкий спосіб здобуття політичних дивідендів. От тільки історичні наслідки використання цього інструменту, як показує зовсім недавня історія Європи, будуть не просто негативними, а відверто страшними.

А вони будуть. Якщо їх не зупинити. От тільки зупинити їх можуть лише ті, хто все і розпочав. Тобто обидві сторони конфлікту. (Поки що лише дипломатичного, а не воєнного.) Між іншим, саме тому в попередній епосі, коли розуму і совісті в політиків з обох боків кордону було значно більше, і з’явилася непроста та далеко не всім приємна, але єдино можлива формула «Прощаємо і просимо пробачення».

Бо іншого варіанта не існує. Точніше, він є, але його можна описати одним промовистим польським топонімом. Чи, радше, його німецьким варіантом – «Аушвіц». До речі, от там полякам і українцям ділити було нічого. Крім хіба що місця в черзі на той світ…