Про депутатів і Брєжнєва

Те, що українські депутати люблять гнати, відомо вже давно. За останній період часу контингент, що населяє ради усіх рівнів, спопсився остаточно.

З огляду на безоглядний дерибан усього, що ще лежить чи стоїть, їх мало хвилюють актуальні місцеві проблеми (вода, дороги, тарифи), які й так вирішує Дух Святий, в якого вони всі щиро вірять.

То й зрозуміло, важелі впливу і так в їх руках, вони - володарі своїх маленьких планет. Якщо щось не так, то потрібно тільки забашляти кому треба і все буде тіп-топ.

Але їм мало своїх удільних князівств, там нудно і нецікаво, тому й сверблять руки в сірих і галімих депутатиків покерувати країною, залізти за горизонти високої політики, засвітитись, щоб не було боляче за довгі роки протирання штанів.

У такій важливій для власної шкури ситуації ніхто вже не думає про ідіотизм свого інтерфейсу з боку. І ніхто вже серйозно не сприймає такі заяви. В творчому азарті покерувати рідною країною вони доходять до такого маразму, про який вже навіть смішно писати.

Займатись проблемами на місцях невдячна справа. Легше ляпнути якусь дурницю і тебе вже знає вся Україна. Що ще потрібно тим депутатам, яким більше нічого не світить? Потриндіти про політику.

Дуже добре це було помітно на прикладі Львівської обласної ради в період приїзду Януковича у Львів до оголошення Ющенком перевиборів. Під час його візиту всі тихенько сиділи на печі і жували калачі. Хтось взагалі подався в Карпати, подалі від гріха. Ніхто навіть і не думав говорити про якусь кризу, антиконституційність чи неморальність проффесора.

Тільки Янукович поїхав, вони знову почали дзявкати. Легенько. З часом цей дзявкіт доріс до прохання розпустити парламент. Чому ж вони мовчали, коли він був тут? І чому б їм всім не займатись львівськими проблемами, яких дофіга і трохи, що і є їх першочерговим обов'язком, а не вимагати розпуску парламенту.

Традиційні галицькі панти, п'ємонтщина, псевдопатріотизм, псевдодуховність, якою вони не відрізняються від того ж Януковича, не дають їм спокійно всидіти. І тому традиційна боягузлива поведінка в таких ситуаціях (з закосом під політкоректність). Янукович далеко - щось сказанули, приїхав до Львова - засунули язичок до одного місця і тихенько перезимували.

Можна ще зрозуміти заяву Львівської міської ради проти донецького секретаря таваріща Левченка, в якого добрий боженька щось забрав у дуже великій кількості. Згодом того облили в Києві кефіром, хоча за таке треба в голову давати. Та все одно всі ці заяви якісь смішні, дитячі. Діти не поділили іграшки. Діти з депутатськими повноваженнями.

І вже майже нереально зрозуміти депутатів Самбірської райради, які протестували проти виплати страховки родині народного депутата Євгена Кушнарьова. Хоча, хто там чув про якийсь Самбір, а так - прогриміли на всю країну. Буде що онукам розказувати.

Більшість цих заяв мали б ще більше переконувати українців у повній бездарності та безвідповідальності їх депутатів. Такі депутатські заклики все більше мали б переконувати у доцільності якихось кардинальних рішень чи кроків, бо, окрім тупості та такого дурнуватого і широковживаного слова як популізм, тут нічого і немає.

Насправді нічого вже давно не вирішується, а все відбувається як гарно спланована вистава. Тому і заяви ці видаються без жодного сподівання на якісь зміни. Просто попіаритись і забути.

Російські журналісти радіють українській свободі слова, а ця країна скочується, якщо вже не скотилась, знову до якогось хутірського способу вирішення будь-якої справи. Хоча, чи вилазила вона з нього взагалі?

Заочна перестрілка в депутатських окопах, що створює ілюзію розділу країни.

Україна перетворюється на країну, де нічого не відбувається. Все прогнозовано і сплановано.

На всі мітинги в Києві вже ніхто не звертає уваги, окрім ЗМІ та старпьорів. Помаранчева революція виявилась перевалом, після якого почалось падіння у болото ідеологічного застою.

В нас все добре. Немає тільки свого Брєжнєва.

Фото з сайту pda.lenta.ru