Про політичних ортодоксів Дрогобича. Хроніки кризи

„Чому шановні партійці зібралися та засудили мистецьку виставку Гриці Ерде? Я думаю, що це іде з патріархального світу, що перебуває на певних упередженнях чи уявленнях про довколишній світ.

Включаючи чоловіче уявлення про жінку, і, взагалі, самоідентифікацію жінки в тогочасному світі. Зрозуміло, що це йде від так званого тоталітаризму, коли генеральний чи інший, завжди підлий, секретар виходив за трибуну і відповідним чином наказував, як треба писати Ахматовій чи Зощенко. А тим більше, як треба писати про Ахматову чи Зощенко. Маю на увазі підлу доповідь Жданова 1946 року.

І те, що відбулося в Дрогобичі, - це, на превеликий жаль, відгомін певних патріархальних уявлень, тоталітарна інерція. Відверто кажучи, треба мати зовсім іншу політичну чи суспільну культуру, аби зрозуміти, що ти цілком можеш не сприймати те чи інше світоглядне, а, тим паче, естетичне явище. І ти маєш право на те, щоб необхідним чином дистанціюватися від цього явища. Але тоді, коли твоє несприйняття впроваджується в політичному напрямі, у вигляді тої ж таки наївної ради тих самих наївних партійців, то це вже просто таки небезпечно. Тому що сьогодні це були фактично політичні претензії, а завтра з'являться так само радикальні політичні претензії зовсім з іншого - світоглядно-політичного боку. І нічого, окрім конфузу, це не принесе.

Мені, відверто кажучи, не подобається сучасний ультраавангард, який називають постмодернізмом. І не виключено, що до цієї стилістики чи естетики належить виставка Гриці Ерде, яка, можливо, в стилі певного естетичного глуму поставилася до вираження теми. В такому випадку - напишіть негативну рецензію, видрукуйте її в газеті, покажіть це на телебаченні, радіо, але збирати з цього приводу Координаційну раду і засуджувати - це занадто. В цьому контексті згадується скандальна і дурна книжка Бузини про Шевченка. Ця книга наскрізь дурна, наскрізь незграбна. Але, перепрошую, Шевченка колись вислали за поезію в Оренбург. Не висилайте нашого сучасника, хай, можливо, не дуже розумного, в той же юридичний Оренбург.

Можливо важливо, щоб художник перемінив свій світогляд. Але якщо цього прагнути, то треба робити це зовсім іншим каналом, зовсім в іншому напрямі. Скажімо, в режимі дуже інтимного діалогу поміж художником і, наприклад, представником церкви, якщо йому це буде цікаво. Я вважаю, що втручання церкви у світську культуру можливе саме інтимне, в режимі індивідуалізованого діалогу. Поміж художником і представником тієї чи іншої церкви, коли дійсно мова йтиме про ображені почуття. Інакше все це скінчиться скандалом".

Від редакції.

Цей текст є продовженням теми, розпочатої матеріалом