Покоління Z – саме так називають сучасних дітей. Це діти, які ще з пелюшок почуваються в цифровому світі, як риба у воді, діти, які вже за замовчуванням є талановитими. Але для батьків меж не існує, і кожен, звичайно, хоче, аби їхній малюк був найрозумнішим і найталановитішим, одне слово, генієм. Та чи можливо його виростити? Чи все-таки геніальність – це щось, що передається на генетичному рівні? Звичайно, прихильників і однієї, й іншої версії буде достатньо, і ми не беремося стверджувати, що істинна лише якась із них. Можливо, історії і поради, які є в цій статті, і не зроблять з дитини генія, але знання малюка і підхід до його освіти покращать.

Перш ніж розповісти вам про двох геніїв чи, якщо говорити скромніше, двох талановитих українців, ми спробували систематизувати принципи, на яких ґрунтувалася освіта їхніх батьків. І, звичайно, навчати своїх дітей вони починали задовго до того, як ті сіли за шкільну лаву.

Існує думка, що недаремно слова «геніальність» і «ген» спільнокореневі, і якщо у вашій рідні ніхто особливими талантами не виділявся, то і новому члену сімʼї ні від кого успадкувати це обдарування. Та дослідження доводять протилежне: начебто геніальність ховається за вихованням і пізнанням світу в ранньому дитинстві. Американські вчені дослідили біографії нобелівських лауреатів у галузі науки та літератури. Як з'ясувалося, майже всі володарі цієї престижної нагороди походили з родин інтелектуалів чи бізнесменів, де виховання можна було б назвати демократичним.

Остап Українець відомий не завдяки своїм здібностям, а завдяки тому, що є успішним письменником і перекладачем. Зараз йому 25 років і він мешкає в Івано-Франківську. Батьки Остапа – мікробіолог та журналістка. Навчався хлопець в гімназії №1 міста Івано-Франківська, а потім у Києво-Могилянській академії. Про особливі знання і талант хлопця прикарпатське містечко дізналося, коли той у 2007 році вперше відвідав ток-шоу «Найрозумінший». Остап був там не раз і навіть здобував перемоги. В Івано-Франківську його називають вундеркіндом, він до цього ставиться з іронією, адже вважає, що завдячувати цьому має не особливим здібностям, а невтомній праці і, звичайно, читанню.

Як стверджує Остап, особливої техніки виховання у його батьків не було. Єдине, що він пам'ятає, – те, що багато читав.
«Коли мої батьки розлучилися, і ми переїхали з Калуша до Івано-Франківська, мене відправили в якусь школу мистецтв, але я, здається, відвідав, лише два уроки. Мені було важко щось довести до кінця, бо я не бачив у цьому сенсу. Ну, бо навіщо? Я тим не планував займатися, і це було пустою тратою часу, за цей час я міг прочитати якусь книжку», — пригадує Остап.
Та на гуртки хлопець все ж ходив, хоча ніхто його особливо до цього не примушував. Мама обрала таку позицію: не подобається – не відвідуй, шукай далі те, що є твоїм.

Такий ліцей планували створити у Львові ще у 1970-1980 роках за аналогом навчального закладу, що був у Києві. Такі школи принципово інші, адже сюди вступають діти, яким уже замало стандартної освіти і які потребують більшого навантаження. Тут і вчителі, і діти мислять інакше, і підхід до навчання в них особливий. Та через певні причини створити ліцей вдалося лише на початку 1991 року. Основним ініціатором заснування школи став ЛНУ ім. Івана Франка, а також Західний науковий центр і освітні установи міста й області. Учнів і вчителів набирали за конкурсом. Найстаршому тоді вчителю було 40 років. До ліцею зараховують випускників сьомих і восьмих класів у восьмі та дев'яті класи відповідно. Для цього треба скласти вступні іспити. Якщо йдеться про фізико-математичний профіль – екзамен з математики й фізики, якщо ж хіміко-біологічний – хімію і біологію.
Понад 40 вчителів навчають 400 учнів.

Саме цей ліцей уже кілька років поспіль є одним із найкращих навчальних закладів Львова. І саме тут навчається хлопець, який є призером кількох міжнародних олімпіад з фізики та математики.

Ярослав Романус теж себе генієм не вважає. Хлопець навчається у випускному класі фізико-математичного ліцею і мріє стати ІТ-спеціалістом. Для цього юнак наполегливо вчиться. Зараз Ярослав придивляється до вищих навчальних закладів, звичайно, хотів би далі здобувати освіту за кордоном, але грошей на це не має. Тож поки що спробує вступити в Український католицький університет. Якщо ви думаєте, що три місяці канікул Ярослав просто провалявся вдома, то глибоко помиляєтеся. За цей час хлопець встиг побувати у двох вузькопрофільних таборах, де, окрім занять різними фізичними вправами, глибше вивчали фізику й математику. Щодня влітку Ярослав читав, до того ж не тільки те, що задали у школі, але і щось для душі.
Водночас підтягував і англійську.

Ярослав Романус є переможцем і призером кількох міжнародних олімпіад із фізики та математики, хлопець отримав найвищий бал із ЗНО. Якщо говорити про гени, то мама Ярка – митець, а тато – інженер . Батьки кажуть: і Ярко, і його старший брат з дитинства були дуже допитливими, і батьки просто не встигали відповідати на їхні питання. Часто, аби задовольнити природний інтерес хлопців, доводилося возити зі собою книжки. «Ми щовихідних виходили у місто і довго-довго гуляли, ходили вуличками й говорили про все. А ще ми багато їм читали. Я з точними науками не дуже дружу, але я могла показати їм інший бік, мистецький. А от батько допомагав із математикою і фізикою. Тепер якщо є проблеми чи питання з фізики чи математики, то Ярослав запитує у старшого брата, він, до речі, теж навчався у фізико-математичному ліцеї. Особливого якогось рецепту у вихованні генія я не знаю… Ми не навчали їх по 8 годин у дитинстві, та й спадковими їхні знання теж не назвеш. Єдине, що робили, так це справді дуже багато з ними спілкувалися і відповідали на всі-всі питання, але не вигадували, а давали правдиві відповіді, й інколи по кілька разів», – пригадує мама львівського генія Оксана Романус.

Знання Ярослава – важка праця. Хлопець живе на одному кінці міста, а ліцей розташований на іншому. Фактично в ті дні, коли він навчається, йому доводиться виходити з дому о 8 годині і десь у такий же час увечері повертатися. Усі домашні завдання, навчання і гуртки – все зосереджено на території школи. А от коли готується до олімпіад чи конкурсів, то зайнятість генія множиться на три.

Якоїсь офіційної статистики щодо того, скільки випускників фізико-математичного ліцею емігрували за кордон, не існує, але вчителі зізнаються, що відсоток великий. Пов'язано це з тим, що далі таким обдарованим дітям у нас у країні нічого робити. Вивчати фізику? Нема умов і грошей. Працювати в ІТ-сфері? Непоганий варіант, але й відповідних спеціалістів теж достатньо. Викладати математику? Взагалі не варіант. Тож багато хто з учнів ліцею своє щастя знаходить за кордоном. Ярослав каже, що емігрувати не планує, хоче працювати на благо батьківщини. А батьки Ярослава зізнаються: в Україні не вміють працювати з обдарованими дітьми, не створені умови ні для їхнього навчання в школах, ні в університетах. Навіть не існує практики, стипендій на навчання для таких дітей, зазвичай це одноразові маленькі виплати або приватні ініціативи.