Ми купили кухонний комбайн в торговому центрі і поїхали до батьків за місто на другий поверх. Там в духовці посмажили якусь кількість арахісу і спробували перемолоти.

Ми навіть хитрували: комбайн виходив з ладу за два-три дні, ми його по гарантії вертали, брали інший. І так кілька разів провернули цю історію.

Зробили декілька сотень баночок, була якась подія у Львові чи якийсь івент різдвяний і ми зайшли туди. Взяли оренду, продали це все швиденько і зрозуміли, що воно дає дуже хороший фідбек.

Перші наші клієнти – це були старші люди, які майже у 70% випадків говорили: «О, я це бачив в якомусь фільмі, треба спробувати».

Десь чотири чи п'ять років працювали у форматі «лівою рукою ми робим пасту, правою – навчаємось». Ми поступили в аспірантуру після закінчення університету, думали, що будемо науковцями. Але не так сталося. Я не знаю, як і де ця точка була, але почали виробляти цю пасту і так домовились з собою, що зробим цю справу крутою і будем першими в Україні.

Ну і почали просто банально дивитись на лідерів ринку в світі – типу, як вони це роблять. Вплоть до того, що почали дивитись на ютуб-каналах їхні лекції, їхні трансляції з виробництва. Подивитись, як це відбувається, які є рецепти, як це все працює.

Контекст в нас такий, що в мене батьки лікарі, в Тараса батьки працюють в освіті. Підприємницького контексту взагалі не було. Ні знань, ні досвіду – нічого тобто. Мабуть, всі помилки, які могли на свому шляху зробити, ми їх зробили.

Одного разу ми спалили 200 кілограмів арахісу. Спалили його просто в вугілля, активоване вугілля.

Декілька років рухались як в тумані. Не розуміли, як ці процеси, як весь цей бізнес, собівартості, ціни – як це все формується. Книжки, ютуб-канали, спілкування з живими людьми дало нам змогу якось навчитись цьому у максимально короткі терміни і так зрозуміти систему, те, як вона працює.

На початку ми все робили самі. Лівою рукою набирали цю пасту, правою –відписували комусь в інтернеті. Робили сайт якийсь...

Я готував арахіс, смажив арахіс, молов його, фасував в баночки, клеїв етикетки, пакував замовлення. відправляв на «Новій пошті». Всі процеси, які зараз є в компанії – колись сам це робив. Відповідно, мені дуже легко зрозуміти зараз працівника. І коли він мені говорить, що є якісь недоліки, треба це змінити, вдосконалити – мені легко його зрозуміти, тому що, я колись це робив.

Зараз ми би все робили по-іншому звісно, маючи знання і досвід. Али тоді наробили тучу факапів. Ну, наприклад, які проблеми? Щось там не вчасно доставили чи замість такого смаку, прийшло щось інше. Але як і в стосунках, так і на бізнес ми переклали таку концепцію – не конфліктувати. І воно дуже гарно працює. Більшість людей привикли так, що їх футболять. Типу «нема часу», «давай пізніше». Ми – ні.

ТОМ – це перші літери імен початківців. Десять років тому ми починали це втрьох, десь через рік-два третій чувак відійшов... Якось ми не зійшлись ні в чому.

Якщо рахувати момент виробництва першої баночки арахісової пасти і до сьогодні, то це 10-11 років вже пройшло. Сьогодні це наше, мабуть, п'яте чи шосте виробництво і обладнання, яке вже відповідає по якості, по швидкості, по автоматизації європейським рівням. Маленьке виробництво, але воно дуже круто заточене під наші потреби. Це обладнання єдине на пострадянському просторі, яке виробляє арахісову пасту.

У нас в команді загалом працює 50 людей. З поділом на бек-офіс, на виробництво. Ми – розпорошені по всій Україні. Менеджери можуть бути в Тернополі, в Рівному, в Києві, в Одесі, у Львові. І для нас це така модель, яка на протязі декількох років дуже гарно працює і ми дуже задоволені.

Лише десь в останній рік ми фінансово як власники почуваєм себе ок. Ми відчули, що є бізнес, ми його наситили і він готовий допомагати нам цими потужностями.

Ми якось так гарно привчилися в перші роки терпіти. Ми такі скромні рібята – не маємо золотих унітазів, це не про нас. Подорожувати, якісь класні простори відвідувати, якийсь експіріенс переживати – оце про нас. Тому цей бізнес дає нам навіть більше, ніж ми фактично потребуємо.

В Україні так точно це ми сформували ринок арахісової пасти. На жаль чи на щастя, ми є виробником арахісової пасти номер один і нам немає з ким конкурувати – немає другого місця.

От ми перші. Ми конкуруємо зі собою. Ми не встигаємо робити ті проекти, ті завдання, які ми собі ставимо в плани. Другого місця немає, а є якесь десяте. У чому від цього плюс, що ми фокусуємося на топових гравців всесвітнього ринку – Америка, Британія. І цим прикольно, що роблячи для себе, ми конкуруємо із ними. І на виході отримуємо дуже крутий продукт в плані дизайну, візуалізації...

На 2019 рік маємо плани заполонити, ввійти в кожну велику продуктову мережу в Україні. Чому зараз? Тому що зараз ми до цього готові. По обладнанню, по об'ємах виробництва, по грошах. Тобто, по всіх критеріях ми готові заходити туди, але дуже хотіли це зробити років три чотири тому, коли ще не були готові. Просто якась така амбіція була.

Ми продаємося в усіх містах України. Наша паста бачила дуже маленькі села і селища. І дуже багато. Куди ми її тільки не відправляли за всі роки.

Зараз ми експортуєм пасту в десять країн Європи, серед них Словаччина, Німеччина, Угорщина. Це не йде під маркою ТОМ. Ми це робимо під private label. Тому що ТОМ в світі, звісно, ще не знають. Це плани на наступних п'ять-десять років. Але щоб це досягнути, треба пройти свій шлях.