СПЕЦПРОЕКТ


БОРИС ВОЗНИЦЬКИЙ


16 квітня 1926 - 23 травня 2012
 

Рік без Возницького

В Україні з’явиться премія імені Бориса Возницького

Рік тому, 23 травня, у ДТП на Львівщині загинув директор Львівської галереї мистецтв, Герой України Борис Возницький. Його називали ангелом-охоронцем українського мистецтва та сеньйором музеїв. Він загинув у 86-річному віці.

Титули Бориса Возницького важко перерахувати: український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), доктор honoris causa... Він зі співробітниками зберіг та врятував 36 000 мистецьких творів, Галерею мистецтв та понад двадцять її філій наповнив рідкісними шедеврами українського і світового мистецтва.

Впродовж року без Возницького його іменем назвали Галерею мистецтв у Львові, в Мистецькому арсеналі у Києві оголосили премію його імені – «За вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи», у Винниках на його честь назвуть вулицю, йому присвятили виставку та альбом.

Чи не найвідомішим досягненням Возницького є збереження скульптур всесвітньо відомого Іоана Пінзеля. Мрія Бориса Возницького показати їх у Парижі втілилась лише після його смерті. З листопада 2012 року до лютого 2013 року їх виставляли в Луврі. На жаль, повернутись у Львові до Музею Пінзеля по приїзді в Україну шедеври Пінзеля не змогли: там протікає дах. У бюджеті розвитку Львова кошти для ремонту покрівлі заклали – 3 млн грн, але роботи досі не почались.

Борис Возницький рятував і замки на Львівщині: як зверненнями до влади і політиків, так і самотужки – при потребі брав до рук лопату. Саме він зберіг всесвітньо відомі полотна «Битва під Хотином» і «Битва під Парканами» італійського художника Мартіно Альтомонте.

Впродовж 23 травня у Львові та області вшановуватимуть пам'ять Бориса Возницького. Зокрема, заплановано встановити пам’ятник на його могилі на Личаківському кладовищі (на 67 полі).

 

Львівській галереї мистецтв присвоєно ім’я Бориса Возницького

 

Картини Альтамонте розмістили у замках Львівщини

 

Борису Возницькому у Львові присвятили виставку

 

Картини Альтамонте розмістили у замках Львівщини

 

У Львові провели панахиду за Борисом Возницьким

 

Бориса Возницького поховали на Личаківському кладовищі

 

З Возницьким прощатимуться у Палаці Потоцьких

 

Мазурик: Від Возницького я заразився музейництвом

 

Борис Возницький загинув у ДТП

 

Запізніле інтерв’ю з Борисом Возницьким

 

У Винниках може з’явитись вулиця Возницького

40 днів без Людини-епохи

Пам'ятаємо...

Ангел-охоронець українського мистецтва

Його називали ангелом-охоронцем українського мистецтва, сеньйором музеїв і просто незамінною для української культури людиною. Він відкрив світу Пінзеля, відновив старовинні замки, врятував рідкісні експонати і, головне – все це показав людям. Тому пам’ятатимуть про нього щонайменше доти, поки житимуть твори мистецтва, яких він торкався.

Ранок 23 травня приніс чорну звістку: загинув Борис Возницький. Український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), доктор honoris causa... Титули цієї людини можна перераховувати довго, та найбільше про масштаб особистості Возницького говорять не почесні звання чи нагороди, а його справи. Лише за неповними підрахунками, Борис Возницький і його співробітники врятували близько 36 000 мистецьких творів. Галерею мистецтв та понад двадцять її філій він наповнив рідкісними шедеврами українського і світового мистецтва.

«Я маю чотири замки (Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький, – ред.), музеї. Тільки те, що я привіз з експедицій, оцінюється в 16 млрд євро. Мільйонер? Нехай говорять», – сказав він якось. Краще за будь-яку біографічну довідку про життя людини розповідають спогади тих, хто мав з нею справу. ZAXID.NET зібрав декілька таких спогадів.
«Це правдивий лицар. Він був ще й мрійником, багато запитував себе і шукав відповіді, - ділиться думками про Бориса Возницького голова наглядової ради благодійного фонду «Підгорецький замок» Оксана Козинкевич. - Це промисел Божий, що така людина була. Не знаю, чи хтось дорівняється до нього, думаю, що ні...”
Напевно, чимало відвідувачів палацу Потоцьких, Золочівського або Олеського замків бачили Бориса Возницького в костюмі з граблями чи лопатою, а через півгодини – на прес-конференції. «Він не цурався жодної роботи, - підтверджує Оксана Козинкевич. - Наприклад, у Старому Роздолі є палац графа Лянцкоронського. Приїхали музейники, оглядали територію… Борис Григорович постояв, подивився. А в нішах стояли скульптури, забілені вапном. Пішов… з’являється, поставив драбину, ключами пошкріб, зняв нашарування, товсті від вапна, яким білили разів 10-20, і виявилось, що це антична скульптура. Таке чуття було!..”
“Він не ходив у відпустку, - веде далі пані Оксана. - Ми декілька років тому просто примусили його поїхати в Карпати, то він там може відбув два-три дні, приїхав, видно що відпочив. Але дуже жалкував, бо йому десь там мали привезти пісок і не завезли, а там йому треба було ще щось… Він жив тільки музеєм… І скільки йому не говорили, що не варто уже сідати за кермо, він себе ніколи не уявляв на місці пасажира. Ніколи не міг бути пасивно споглядаючим...”
Директор львівського Палацу мистецтв Юрій Гнатковський зізнається: Борис Возницький – найбільш світла і тверезомисляча людина з усіх, кого він зустрічав у житті. «Його енергією, запалом, ентузіазмом, я думаю, можна б було ділитися ще з багатьма-багатьма, кого він знав, - каже пан Юрій. - Він належав до таких людей, що якщо навіть відпустка, то це відпустка відбувалась в роботі: у Золочеві, в розкопках, у поїздках, у дослідах про походження різних артефактів чи різних історичних подій. Робота – це був його відпочинок».
Раніше і сам Борис Возницький зізнався в тому ZAXID.NET: «Відпочинок – це моя робота, я весь світ об'їздив. Я їду, для прикладу, до Парижу, то це хіба не відпочинок? Я відпочивати можу тільки на роботі».
Особливе місце у житті та діяльності Бориса Возницького посідав скульптор Йоган Пінзель, якого він відкрив Україні та світові. Уже кілька років йде мова про експонування унікальної виставки його скульптур у Луврі (Париж). «Його мрією і частиною життя було вивчення і популяризація Йогана Пінзеля. Виставка скульптур Пінзеля у Луврі мала би початись у жовтні, - розповідає директор Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові Ігор Кожан. - Я вважаю, що цей проект треба довести до кінця, здійснити мрію Бориса Возницького у його пам'ять. І той, хто буде очолювати Галерею мистецтв, і Міністерство культури, мають докласти всіх зусиль, щоб цей проект відбувся. Це буде підтвердження того, що його шанують надалі і його пам'ять з нами всіма».
Серед творів мистецтва, які врятував Борис Возницький, – архангел Михаїл, якого зараз повернуто до Михайлівського собору у Києві. “Коли в Києві, як війна почалась, москалі руйнували 1941 року Михайлівський собор, на ньому був архангел Михаїл, велике зображення, - пригадує голова Львівського крайового Братства ветеранів національно-визвольної боротьби Олесь Гуменюк. - Десь там під вантажем присипаний був той Михаїл. Хтось із наших хлопців це бачив і дав знати сюди, до Львова. І він сам (Борис Возницький – ред.) спеціально на вантажній машині їхав і під секретом привіз архангела того до Львова... І коли 1999 року Кучма приїжджав сюди до нас, якраз почали будувати Михайлівський собор, він забрав цього архангела Михаїла до Києва. Тоді ще якраз і Михайла Гладія до Києва забирали, і Кучма жартома сказав: “Я забираю від вас зі Львова двох Михайлів». Зараз там відновлено цей церковний комплекс, Михаїл височить на самій горі. Це завдяки Возницькому… Ми вже такої людини ніколи не знайдемо, ніколи...».
Президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв ІСОМ Анатолій Мельник наголошує: своїм прикладом Борис Возницький виховав не одне покоління музейників. «На його моралі, на його відданості я виховав себе як музейник, - зізнається пан Анатолій. - Це було для нього більше ніж професія - це переконлива філософія. Свідомість його була збудована на навчанні в Петербурзі і далі, а коли він вник глибше в справу і зрозумів, що потрібно творити музейну політику, історію держави, це переросло від професії до потреби, як кисень, як їжа.. Це велика втрата для України…”

P.S.: Багато хто з наших читачів був особисто знайомим із Борисом Возницьким, мав із ним спільні проекти, плани; співпрацював у царині національно-культурного відродження, спільно роблячи велику українську справу. Впевнені, кожному з таких людей є що сказати про Бориса Возницького. Тож давайте поділимось спогадами про нього, аби видатна людина жила у пам'яті вдячних сучасників і нащадків. Залишайте свої думки, розповіді у коментарях до матеріалу