Усі кричать, що Львів – Європа. Дещо з історії

08:27, 8 листопада 2007

Що є Львів? Азія чи Європа? Усі кричать – Європа. Хто взагалі придумав, що ми Європа? Франко називав Львів «гнилим болотом на краю Європи». Наскільки ж є Європою ми, львів’яни? Хоча б географічно. Наш Львів, як і вся Європа, є такою собі дощовою дзюрою, де випадає опадів приблизно така ж сама кількість, як в Ганновері чи Ліверпулі – 750-800 мм на рік. А історично, політично і культурно?

Антиєвропейський і проазійський політичний вектор Галичини почав проявлятися з середини 12 століття. Об'єднувач Галицького князівства Володимирко був прибічником московського князя Юрія Долгорукого у боротьбі з  київським князем Ізяславом. Галичани   вкупі з москалями добре тлумили східняків: бідний Ізяслав мусів утікати з Києва. Син Володимирка, славетний і могутній Ярослав Осмомисл, вже був одружений з донькою Юрія Долгорукого.

Надалі політичні стосунки галичан з московськими землями стають настільки тісними, що ці два регіони постійно обмінюються князями. Об'єднувач Галичини і Волині, князь Роман Мстиславич був запрошений на князювання до Новгорода, який захищав від суздальців, а завдяки союзу із володимирським князем Всеволодом Велике Гніздо поширив свій вплив на Київ, посадивши там намісником свого племінника. Новгородський князь Мстислав Мстиславич Удатний був запрошений на князівство до Галичини і розпоряджався тут майже десять років. Маючи великий політичний  вплив, він одружив Данила Галицького зі своєю донькою Анною, майбутньою матір'ю князя Лева (так що Лев - наполовину росіянин, чи, перепрошую, наполовину львів'янин, наполовину новгородець). Син Данила Галицького Роман княжив у Новгороді, а дружиною другого короля Галичини Юрія I була тверська княжна.

Отже, Галичина була на той час тісно інтегрована в єдиний політичний і культурний простір з Північною Руссю. Михайло Грушевський навіть відзначає велику схожість галицьких церков 12-13 століть, занадто декорованих різьбою, до церков суздальських. Подивіться на церкву Святого Пантелеймона у Галичі і церкву Покрови на Нерлі. Однозначно один культурний простір, і однозначно - не європейський. То коли ж ми попрямували до Європи?

 Невдалі євроінтеграційні митарства Галичини до європейського культурного простору починаються від 13 століття. Папа Римський Інокентій III, почувши, що об'єднувач Галицького і Волинського князівств Роман Мстиславич переміг угрів і ляхів, підкоривши собі всю Русь, послав 1204 року (це рік захоплення хрестоносцями Константинополя) до нього легатів, намовляючи українського князя перейти на латинство, обіцяючи королівський вінець і поміч меча Святого Петра. Роман повів з послами дискусію проти латинства, а потім на обіцянку допомоги витягнув свого меча і запитав: «Чи такий меч має Папа, що береться мені допомагати у завоюваннях? Ні, доки я маю свого меча, не хочу купувати володінь іншою ціною». Таким чином перша історична пропозиція щодо інтеграції України в європейський культурний простір провалилася через зухвальство Романа Мстиславича.

З 1246 до 1253 року йде потужна й масована дипломатична робота наступника Інокентія III Папи Інокентія IV щодо навернення наступника Романа Мстиславича - Данила Романовича Галицького до латинства. Булли шлються за буллами, посли їдуть за послами. Папський легат Опізо полює на Данила, щоб одягнути йому на голову корону, подарунок Святішого Престолу. Данило всіляко уникає цього. Нарешті в надії на коаліцію європейських монархів, яку обіцяє організувати Інокентій Четвертий для боротьби з татарами, Данило піддається і коронується 1253 року в Дорогичині. Але ця злука з Європою виявилася примарною. Данило жодним чином не хотів іти на поступки Риму у питаннях церковних, не одержавши військової допомоги у боротьбі проти татар.

Наступник Інокентія IV Олександр IV неодноразово рішуче дорікав Данилові, що той відступив від Католицької Церкви, забувши про її духовні й світські добродійства - дану йому корону. Папа закликає Данила повернутися до римської церкви, погрожуючи йому прокляттям. Але з цих погроз нічого не вийшло. Данило Галицький припинив усі відносини з Римом і таким чином ця ефемерна унія була другою невдалою спробою інтеграції наших земель до європейського культурного простору.

Наступна історія, яка викриває антиєвропейську сутність галичан, є історія Юрія II Болеслава Тройденовича, останнього Рюриковича, онука другого галицького короля Юрія I Львовича, прогресивного, проєвропейського правителя. Юрій II запросив до Галичини багатьох німецьких та чеських купців і ремісників, надавши їм рівні права з місцевим населенням. За Магдебурзьким правом звільнення від податків надавалося усім, незалежно від національності, «чи то буде німець, чи поляк, чи угрин, чи русин». Звичайно, що ремісники і купці з Європи були більш вправними і заповзятливими, підіймали економіку Львова і самі швидко збагачувалися. Але наші краяни замість того, щоб вчитися у європейців, звинуватили Юрія II у поширенні католицизму і наданні чужинцям особливих привілеїв. Входження до європейського культурного простору через конкуренцію з чужинцями було їм не до душі.

Заздрісні галичани під проводом бояр підняли заколот, отруїли проєвропейського Юрія II, його дружину, дочку литовського князя Гедеміна пустили під лід, а німецьких та чеських ремісників і купців просто повбивали, забравши собі їхню власність. Це й було причиною військового походу на Львів 1340 року польського короля Казимира III, родича отруєного Юрія. Хоча Казимир пообіцяв львів'янам збереження усіх їхніх звичаїв і привілеїв, наші налякалися європейського монарха і звернулися 1341 року по допомогу до хана Узбека - ось де був справжній політичний вектор Львова. Таким чином провалилася третя історична спроба інтеграції Галичини до Європи, але цього разу порівняно ненадовго - силами Казимира Третього і його наступників Ягелли і Ядвіги остаточно 1387 року Львів і Галичина були силоміць за вуха ціною втрати своєї національної незалежності затягнуті до європейського культурного простору, де вони перебували до 1939 року.

 

Фото з сайту www.zn.ua