„Увзаємнення”: наскільки це можливо? Хроніки кризи

На минулому тижні я став учасником семінару, присвяченого толерантності, що відбувся в Унівському монастирі на Львівщині. Його духовним батьком колись був брат митрополита Андрея Шептицького.

Там зібралися представники тих етносів, які пройшли через пекло ІІ Світової. Власне, нащадки тих, які пройшли через пекло, з тим, щоб знайти поміж собою спільну мову. Я побачив, що, в принципі, ця генерація людей без проблем знаходить спільну мову одне з одним. Насправді, тут навіть не треба якихось спеціальних зусиль, в тому числі інтелектуальних. Ці молоді люди готові до того, щоб співдіяти в позитивному напрямі. Маю на увазі українців, поляків та євреїв.

Хоча, відверто кажучи, я думаю, що не в останню чергу це є похідним від того, що там зібралися молоді люди, які дуже добре володіють ретроспективою всіх цих подій. Вони - інтелектуали. Вони - при доброму знанні дуже багатої літератури, присвяченої цій добі, і тому без особливих зусиль входять в спілкування одне з одним.

Ці згадані мною народи впродовж кількох століть так пересварилися поміж собою, що здавалося немає виходу з цієї ситуації. А насправді цей вихід є. Треба знати, що колись відбувалося, знати, що все це відбувалося в режимі надзвичайно важкому... Але з цієї доби треба виходити в напрямі якогось елементарного, людяного способу існування без міфів, що їх багато нагромадили і євреї, і поляки, і українці. Міфів в режимі граничного „неувзаємнення".

Є такий професор української діаспори - Жила, який запропонував такий термін - „увзаємнення". Дивним чином я його раніше не зустрічав. Посилаючись на цього професора, хочу сказати, що ці молоді люди, які взяли участь у „семінарі толерантності" в Уневі, перебувають у режимі „увзаємнення".

Зі Львова, чи, точніше, з Унева, я повернувся в Київ. І побачив і тих, і других, і третіх у режимі саме граничного „неувзаємнення".

Візьмімо добродія Рабиновича, який щойно здав, десь приблизно півроку тому, видання „Столичные новости" іншій політичній силі. Це його право. Але тепер ця газета без перестану друкує матеріали, які компрометують так званих „бандерівців". При чому ці матеріали від номера до номера по суті посилаються на радянський агітпроп 50-70 років минулого століття, де безперервно говорилося про „упівців" як про бандитів. Зрозуміло, вони не були янголами, але це був партизанський рух, який захищав достоїнство всього народу. Та більше того, право на його виживання. Треба з цього починати.

З другого боку, маємо добродія Бокого з Соцпартії, який у „Сільських вістях" свого часу надрукував про євреїв таке, що навіть незручно згадувати. Нібито під час Другої світової євреї окупували Україну.

В цьому контексті варто згадати сучасну Польщу, яка в особі своїх політичних лідерів, починаючи від Лєха Валенси і закінчуючи нині діючими прем'єром та президентом, все ж таки намагається знайти спільну мову з політичною Україною. Це так. Але разом з тим, десь в глибинці тамтешньої свідомості та поведінки, ще дуже багато не просто різної міфології, а різної дурні. Навіть елементарного страху перед образом „українця-різуна", образом, який створила ота сама масова свідомість. І це робилося впродовж десятиріч в комуністичній Польщі спеціальними засобами. А перед цим, на протязі багатьох століть - іншими вимірами і засобами. Знаєте, коли маршал Пілсудський, який був українофілом, ішов зі своїм військом на схід, у 1920 році, разом з Петлюрою, то останній звернувся до нього і сказав: „Ваші офіцери ображають моїх". Пілсудський розвів руками і сказав: „Ну що ж поробиш, пане отамане, моїх офіцерів виховував не я, а Сенкевич, його роман „Огнєм і мечем"".

Отож, я  й говорю, що треба виходити за межі цієї самої дурні - українсько-польсько-єврейської. І тут всі повинні визнати, що всі вони перед кожним народом завинили у режимі цього самого „неувзаємнення". Тепер треба йти в якийсь інший вимір і відповідним чином себе поводити. Поки що себе позитивно поводить ота сама молодь на тому самому семінарі в Уневі.

Але йдеться про те, що, окрім цієї самої молоді, є мільйони і мільйони людей, на яких щодня падає та чи та міфологія. Треба пояснювати масі, що це таке. І, зрештою, маса буде в тому ж інтелектуальному світоглядному режимі, що й ці самі молоді люди на семінарі в Уневі.