Володимир Путін як єдиний російський політик

Володимир Путін в Росії – не просто один з багатьох політичних гравців, яким є, скажімо, український президент, а життєво важлива функція, політичний полюс, абсолютна точка відліку політичного процесу.

Тому «Єдина Росія», провладна пропаганда, а потім і сам російський президент під час передвиборчій кампанії, постійно підкреслювали, що це не так парламентські вибори, як референдум довіри до Путіна. Більше того, сам Путін, погоджуючись очолити список «Єдиної Росії», зробив ризикований крок, бо його власний рейтинг помітно більший за рейтинг довіри до цієї партії, та ще більший від отриманого на виборах результату.

Пояснити високу підтримку «Єдиної Росії» / Путіна на цих виборах можна конструкцією російської політичної системи, в якій відсутні реальна конкуренція і реальний політичний процес. На мові політичної соціології російський політичний режим можна охарактеризувати як «моноцентричний режим нав'язаного консенсусу». Постать Путіна безальтернативна, президент й досі користується кредитом народної довіри, крім того, саме з ним багато-багато росіян пов'язують перемогу над безладом доби Єльцина та відновлення держави. А держава в російських умовах вважається великою цінністю, чого не скажеш про Україну.

Політична система пострадянської Росії сьогодні тяжіє до квазімонархічної форми правління. Це принципово відмінно від тієї ж України, де голова держави не має сакральної харизми. В Україні він - один з представників елітного угрупування, «головний олігарх», «головний боярин», так би мовити. В Росії ж верховний правитель - це окремий поверх владної вертикалі: він змушений боротися з боярами, наркомами чи олігархами та апелювати напряму до народу, до народної підтримки. Саме це і відбулося на парламентських виборах, коли сам Путін кілька разів просив народ його підтримати.

Щодо можливих махінацій під час голосування до Держдуми, то, як це не дивно, вони не мають жодного значення. З 15% фізично неможливо зробити 64%, а плюс-мінус кілька відсотків (навіть кілька десятків відсотків), в межах яких махінації можливі, нічого не вирішують.

Принциповий момент в тому, що доля виборів вирішувалася аж ніяк не 2 грудня, і не в ніч на 3 грудня, як це було, скажімо, в Україні пару місяців тому, а задовго до початку передвиборчої кампанії. Тоді, коли змінювався закон про вибори та про політичні партії (зростання прохідного бар'єру з 5% до 7%, неможливість створення передвиборчих блоків, відміна порогу явки на голосування, неможливість вести передвиборчу агітацію один проти одного, скасування графи «проти всіх» та ін.). Тоді, коли кілька партій зняли з виборів, як Партію зелених, або не зареєстрували, як партію «Велика Росія». Тоді, коли навіть під час передвиборчої кампанії повну свободу поведінки та висловлювань мала лише одна партія, інші ж були змушені зображувати клоунів та маргіналів. Таким чином, на виборах виборець був змушений обирати одну з 11 партій.

За таких виборчих реалій просто немає необхідності відключати у виборну ніч світло, аби докинути в урни трохи «правильно» заповнених бюлетенів.

Висновки та заяви ОБСЄ щодо недемократичності виборів до Держдуми не будуть мати жодних наслідків, як і позов від КПРФ. Наслідків просто не може бути. По-перше, зараз ніхто - ані Європа, ані Америка - не зацікавлений сваритися з Росією. По-друге, в ситуації, де не існує політичної альтернативи, це взагалі марна справа: на сьогоднішній день вона не має жодного змісту або перспектив.

Так чи інакше, але створення конституційної пропутінської більшості в Держдумі навряд чи матиме для України значущі наслідки. Адже справжнім місцем вироблення та прийняття рішень щодо відносин Росії з країнами СНД є не Держдума і не Федеральне Зібрання в цілому, а Адміністрація президента РФ, МЗС РФ, частково «Газпром», а також особисто Путін та «колективний Путін».

Новий склад Думи може змінити не російсько-українські стосунки, а лише риторику цих стосунків. Образно кажучи, чим більше в Думі взагалі і в комітеті зі справ СНД та зв'язків із співвітчизниками, зокрема, буде «затуліних» і менше «лебедєвих», тим агресивнішою і жорсткішою буде риторика щодо України, тим менше в ній буде апеляцій до спільних інтересів.

Фото з сайту www.glavred.info