Я переїхав до США поступово. Вперше поїхав туди у 1998 році, але повертався додому багато разів. Я вчився в Україні, маю економічну освіту. Також навчався у Сполучених Штатах, отримав там два дипломи магістра за спеціальністю фінанси та бізнес-адміністрування. Трохи працював там. Так тривало більше 10 років. Остаточно я переїхав до США 5 років тому. В американській армії вже приблизно 2 роки.
Я знав про можливість бути в американській армії давно. Але до того я не мав потреби в цьому, адже в мене була робота, все складалося не так погано.
Але останні роки, у зв'язку з кризою, виникли проблеми з роботою. Також були міграційні труднощі. Армія – це була та відповідь, яку я знайшов майже на всі питання. До армії я працював менеджером.
Я підписав контракт у Філадельфії (США), але зараз моя військова частина – у Німеччині. Я там живу з сім'єю.
Я живу у власному будинку за межами військової бази. Це мені подобається, бо зробив роботу і о 16:30 я вже вільний та можу їхати додому. Виїхав з роботи і забув про армію, живу звичайним життям. Далі проводжу час із своєю сім'єю.
«Америка нам дуже допомогла»
Історії чотирьох українців, які служать в американській армії
Серед американських військових, які приїхали на Яворівський полігон для того, щоб тренувати українських бійців, є чимало українців. Декотрі з них переїхали до США із сім'єю, отримавши «Зелену картку» (Green Card), дехто поїхав працювати або вчитися, і там залишився. Але в американську армію майже всі вони пішли через стабільний, хоч і не високий заробіток та численні пільги для військових.
Зустрічаємося з військовими на території навчального центру на Яворівському полігоні, де вони живуть. Сьогодні у військових день відпочинку, адже наступного дня бійці Нацгвардії показуватимуть усе, чого навчилися за півтора місяці на полігоні. Американські інструктори гратимуть роль «поганих хлопців» в умовах, наближених до бойових.
«Держава повністю забезпечує мою сім'ю»
Андрій Гордійчук, 36 років, переїхав на постійне місце проживання до США з Києва 5 років тому
«Я вважаю себе американцем, але не забув, звідки я приїхав і хвилююся за Україну»
Олександр Скрипничук, 32 роки, переїхав з Івано-Франківська 23 роки тому, отримавши Green Card
В армії я вже понад 7 років. В Америку я приїхав у 1992 році. Мені тоді було 10 років. Батьки переїхали жити у містечко за 5 годин їзди від Нью-Йорка. Там я виріс, закінчив школу, отримав освіту інженера в університеті. Трохи працював, а через кілька років пішов в армію.
Коли ми переїхали в Америку, держава нам дуже допомогла. Ми мали лише кілька валіз із одягом. Нам дали житло, навчили англійської мови мене та моїх батьків. Зі мною щодня працювала репетитор з англійської мови. Держава допомогла нам з грошима. Ми зараз непогано живемо. Соціальні працівники приходили та показували, де можна купити їжу та інші необхідні речі. Згодом батькам допомогли знайти роботу. Батько був лікарем в Україні. Але для того, щоб він міг бути лікарем в Америці, йому допомогли зі школою. Я отримав громадянство, коли мені було 19 років.
Я подумав, що оскільки держава допомогла нам, то я відплачу їй своєю службою. Я підписав перший контракт, трохи послужив, мені сподобалося, як це все працює, тому продовжив контракт.
5 років був із 173-ю десантною бригадою в Італії, але зараз база, звідки я приїхав в Україну, розташована у штаті Техас. У мене є дружина і двоє дітей, які чекають мене в Техасі.
Я живу в державному будинку на території військової бази. Це добре і погано водночас. Добре, бо це безкоштовно – електрика, газ. Крім того, на базі більш безпечно жити та швидше їхати на роботу. Але погано, бо це державний будинок і там немає більше нікого, окрім солдатів.
Коли ми переїхали в Америку, держава нам дуже допомогла. Ми мали лише кілька валіз із одягом. Нам дали житло, навчили англійської мови мене та моїх батьків. Зі мною щодня працювала репетитор з англійської мови. Держава допомогла нам з грошима. Ми зараз непогано живемо. Соціальні працівники приходили та показували, де можна купити їжу та інші необхідні речі. Згодом батькам допомогли знайти роботу. Батько був лікарем в Україні. Але для того, щоб він міг бути лікарем в Америці, йому допомогли зі школою. Я отримав громадянство, коли мені було 19 років.
Я подумав, що оскільки держава допомогла нам, то я відплачу їй своєю службою. Я підписав перший контракт, трохи послужив, мені сподобалося, як це все працює, тому продовжив контракт.
5 років був із 173-ю десантною бригадою в Італії, але зараз база, звідки я приїхав в Україну, розташована у штаті Техас. У мене є дружина і двоє дітей, які чекають мене в Техасі.
Я живу в державному будинку на території військової бази. Це добре і погано водночас. Добре, бо це безкоштовно – електрика, газ. Крім того, на базі більш безпечно жити та швидше їхати на роботу. Але погано, бо це державний будинок і там немає більше нікого, окрім солдатів.
«Американська армія платить за моє навчання»
Крістіна Черешнєва, 28 років, переїхала з Чернівців 8 років тому
Я приїхала до США з Чернівців, як студент по програмі обміну між університетами. До того навчалася в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за спеціальністю "англійська філологія". Приїхала в Манхеттен, закінчила 2-річний коледж. Зараз навчаюся у 4-річному коледжі в Нью-Йорку, залишився ще один семестр до закінчення та отримання звання бакалавра.
Для того, щоб піти в армію було багато причин – мені подобалася армія, подобалася військова форма, дисципліна, фізична підготовка. Інша причина – моє навчання. Я хочу після закінчення бакалаврату отримати звання магістра. Хочу все життя навчатися. Освіта в США дуже дорого коштує. Але американська армія платить за моє навчання. Моя спеціальність в коледжі – медсестра. Я хотіла працювати за спеціальністю в армії, але поки що до цього тільки йду.
До 20 років я жила з батьками і не була самостійною. Коли приїхала в Нью-Йорк, почала сама заробляти, стала незалежною, сама приймала рішення. Звичайно, я не одразу отримала громадянство. Я сама забезпечувала себе, сама платила за квартиру, харчування. Також платила за навчання, яке коштувало вдвічі більше, ніж для громадян США. Але мені подобалося ставити цілі і досягати їх.
8 років я в Америці і 2 роки в армії. Живу в Нью-Йорку. Сім'ї поки не маю, але планую.
Для того, щоб піти в армію було багато причин – мені подобалася армія, подобалася військова форма, дисципліна, фізична підготовка. Інша причина – моє навчання. Я хочу після закінчення бакалаврату отримати звання магістра. Хочу все життя навчатися. Освіта в США дуже дорого коштує. Але американська армія платить за моє навчання. Моя спеціальність в коледжі – медсестра. Я хотіла працювати за спеціальністю в армії, але поки що до цього тільки йду.
До 20 років я жила з батьками і не була самостійною. Коли приїхала в Нью-Йорк, почала сама заробляти, стала незалежною, сама приймала рішення. Звичайно, я не одразу отримала громадянство. Я сама забезпечувала себе, сама платила за квартиру, харчування. Також платила за навчання, яке коштувало вдвічі більше, ніж для громадян США. Але мені подобалося ставити цілі і досягати їх.
8 років я в Америці і 2 роки в армії. Живу в Нью-Йорку. Сім'ї поки не маю, але планую.
«Коли мені буде 42 – вийду на пенсію»
Антон Безмєнов, 32 роки, переїхав з Маріуполя 16 років тому, отримавши Green Card
Я переїхав з Маріуполя до США у 1999 році разом із батьками на постійне місце проживання. Там пішов у школу. Мені також держава дуже допомогла. Зокрема, з житлом та матеріальним забезпеченням. Закінчив там школу, згодом – коледж. Змінив кілька робіт, а потім набридло – вирішив піти в армію. Це було у 2005 році. До того будував мости, працював у магазині.
В американській армії після 20 років служби можна йти на пенсію. Можна і після 15, але в такому разі пенсія буде неповною.
Коли мені буде 42 – вийду на пенсію, але й далі можна служити в армії, отримувати вищі звання. Живу в штаті Меріленд. Мої батьки оселилися там.
В армії я – кухар. У мене день починається о 5 ранку. Працюю орієнтовно до 17:00.
В американській армії після 20 років служби можна йти на пенсію. Можна і після 15, але в такому разі пенсія буде неповною.
Коли мені буде 42 – вийду на пенсію, але й далі можна служити в армії, отримувати вищі звання. Живу в штаті Меріленд. Мої батьки оселилися там.
В армії я – кухар. У мене день починається о 5 ранку. Працюю орієнтовно до 17:00.
– Приїхати в Україну на міжнародні навчання захотіли самі?
Андрій Гордійчук – У наших документах є вся інформація про нас. Там написано, що ми знаємо українську і російську. Мене запитали, чи я хочу поїхати. Звісно ж, я погодився.
Олександр Скрипничук – У мене було по-іншому. Я приїхав з Техасу на базу американських військових у Європі як спеціаліст із зв'язків з громадськістю. Коли наш підрозділ виїжджав, то нам сказали, що їдемо в Латвію, Німеччину, Польщу, Україну. Коли я це почув, то одразу підняв руку і сказав, що хочу в Україну.
Андрій Гордійчук – 99% американських солдатів приїхали в Україну з Німеччини та Італії. Керівництво надавало перевагу тим, хто має українські корені.
– Чи багато українців є в американській армії?
Олександр Скрипничук – Я не скажу, що дуже багато, але вони є. Можна сказати, що скрізь, де я був, бачив україномовних і російськомовних солдатів американської армії.
Андрій Гордійчук – У наших документах є вся інформація про нас. Там написано, що ми знаємо українську і російську. Мене запитали, чи я хочу поїхати. Звісно ж, я погодився.
Олександр Скрипничук – У мене було по-іншому. Я приїхав з Техасу на базу американських військових у Європі як спеціаліст із зв'язків з громадськістю. Коли наш підрозділ виїжджав, то нам сказали, що їдемо в Латвію, Німеччину, Польщу, Україну. Коли я це почув, то одразу підняв руку і сказав, що хочу в Україну.
Андрій Гордійчук – 99% американських солдатів приїхали в Україну з Німеччини та Італії. Керівництво надавало перевагу тим, хто має українські корені.
– Чи багато українців є в американській армії?
Олександр Скрипничук – Я не скажу, що дуже багато, але вони є. Можна сказати, що скрізь, де я був, бачив україномовних і російськомовних солдатів американської армії.
"Американський солдат отримує приблизно $2,5 тис. щомісяця. При цьому держава його годує, одягає, забезпечує житлом та медичним страхуванням"
– Як відрізняється заробітна плата військових від середньостатистичної в США?
Андрій Гордійчук – Складно сказати, тому що у всіх штатах і в представників різних професій абсолютно різні зарплати. Але в армії є стабільність. По-друге – це пільги. Для багатьох мігрантів велике значення має громадянство. Армія дуже швидко допомогла мені стати громадянином США. Також держава повністю забезпечує сім'ю військовослужбовця. Для мене це було важливо. Я знаю, що в мене, моїх дітей та дружини є медична страховка, яка дуже дорого коштує в Америці.
Армія допомагає з освітою, дає пільги на купівлю житла, вихід на пенсію після 20 років служби. Всім іншим громадянам США держава не платить пенсії. Там немає такого, як в Україні, що при досягненні певного віку можна вийти на пенсію. Кожен сам щомісяця робить внески у свій страховий чи пенсійний фонд, і потім живе тільки на ті гроші.
Ці пільги є вагомим фактором для багатьох, особливо молодих людей, щоб піти в армію.
Андрій Гордійчук – Складно сказати, тому що у всіх штатах і в представників різних професій абсолютно різні зарплати. Але в армії є стабільність. По-друге – це пільги. Для багатьох мігрантів велике значення має громадянство. Армія дуже швидко допомогла мені стати громадянином США. Також держава повністю забезпечує сім'ю військовослужбовця. Для мене це було важливо. Я знаю, що в мене, моїх дітей та дружини є медична страховка, яка дуже дорого коштує в Америці.
Армія допомагає з освітою, дає пільги на купівлю житла, вихід на пенсію після 20 років служби. Всім іншим громадянам США держава не платить пенсії. Там немає такого, як в Україні, що при досягненні певного віку можна вийти на пенсію. Кожен сам щомісяця робить внески у свій страховий чи пенсійний фонд, і потім живе тільки на ті гроші.
Ці пільги є вагомим фактором для багатьох, особливо молодих людей, щоб піти в армію.
Сніданок американського військового коштує $3
Антон Безмєнов (в армії працює кухарем) – Сніданок у нас ніколи не міняється. Це в нас традиційно бекон, смажені або варені яйця чи омлет, картопля, вівсяна каша чи манка, грінки, оладки з варенням і чай/кава. Крім того, можна взяти собі салат, йогурт, молоко, сухі сніданки.
На обід є декілька видів супів, курятина або телятина, декілька видів салатів. У святкові дні для військових можуть готувати страви, наприклад, італійської кухні
Андрій Гордійчук – Армія виділяє гроші на харчування. Щомісяця кожен солдат отримує гроші. Якщо він живе на військовій базі, то ці гроші йому показують і одразу ж забирають, а натомість видають картку на харчування в їдальні. Наприклад, сніданок тут коштує $3, вечеря – майже $6.
Якщо військовослужбовець живе у себе вдома, то гроші на харчування йому дають на руки.
Додамо, що для харчування американських військових на Яворівському полігоні закупили по кілька тонн лосося, ананасів, сиру, фруктів, йогуртів та соків.
На обід є декілька видів супів, курятина або телятина, декілька видів салатів. У святкові дні для військових можуть готувати страви, наприклад, італійської кухні
Андрій Гордійчук – Армія виділяє гроші на харчування. Щомісяця кожен солдат отримує гроші. Якщо він живе на військовій базі, то ці гроші йому показують і одразу ж забирають, а натомість видають картку на харчування в їдальні. Наприклад, сніданок тут коштує $3, вечеря – майже $6.
Якщо військовослужбовець живе у себе вдома, то гроші на харчування йому дають на руки.
Додамо, що для харчування американських військових на Яворівському полігоні закупили по кілька тонн лосося, ананасів, сиру, фруктів, йогуртів та соків.
Ти прийшов у армію – значить солдат
Для жінок в американській армії нема жодних привілеїв. Там усі рівні. Ми носимо ту ж саму форму, виконуємо ту ж саму роботу. Ти прийшов у армію – значить солдат. Коли була основна підготовка, то ми повинні були нести свої сумки, як і всі хлопці, нічим не відрізнялися. Це були важкі сумки, понад 20 кілограм. Якщо хтось із дівчат попросить допомогти, або дозволить взяти їхню сумку, то сержант буде кричати.
Жінки виконують абсолютно різні роботи. Під час цієї ротації я познайомилася із двома дівчатами-механіками. Вони мають чудові руки.
– Чим ви займаєтеся тут, на Яворівському полігоні?
Андрій Гордійчук – Нас сюди запросили насамперед як перекладачів. Але ми також проводимо інструктажі. Я готував коригувальників вогню. Зараз працюю в штабі, допомагаю з організаційними питаннями.
– У багатьох з вас в Україні залишилася родина, можливо, друзі. Чи є можливість, будучи на Яворівському полігоні, поїхати додому?
Андрій Гордійчук – Іноді нам дозволяють виїхати за межі полігону, але для цього потрібен окремий дозвіл командування. Для всіх солдатів були так звані культурні дні. Ми їздили до Львова, гуляли, нам проводили екскурсії. Двічі ми виїжджали на стадіон «Арена-Львів» дивитися футбол. Шість днів ми працюємо, і маємо один день вихідний.
Антон Безмєнов – Ми приїхали сюди насамперед для того, щоб навчити ваших військових. Ми всі хотіли приїхати, щоб якомога більше допомогти Україні.
Олександр Скрипничук – Я вважаю себе американцем, але я не забув, звідки я приїхав і хвилююся за Україну. Приїхати сюди – це для мене була дуже добра нагода, щоб не тільки дивитися новини про те, що стається, а й послухати від військових та якось допомогти.
Крістіна Черешнєва – Я буду тут до вересня. Добровільно вирішила залишитися на другу ротацію, тому що розумію, що це дуже важливий момент в історії. Це пишеться нова історія, Україна намагається реформувати армію.
Після завершення розмови військові ведуть нас у їдальню. Кажуть, що всі журналісти, які приїжджають на полігон насамперед цікавляться тим, як годують військових. І справді українські військовослужбовці обідають разом із американськими. В меню є фрукти, соки, випічка, декілька видів салатів на вибір та гарніри.