День пам’яті жертв Голокосту, як правило, – це ще й день доволі передбачуваних статей на цю тему. Статей з відчутною твердою громадянською позицією,автори яких палають гнівом, обуренням тощо.

Львівщина не потрапила у фавор, коли планували видатки інвестиційного характеру державного бюджету на 2012 рік. Єдина субвенція, за якою одразу у бюджеті країни передбачена значна сума видатків (137 млн грн) на дороги.

Про це безкінечно пишуть, але попри рішення, постанови, заклики ситуація не змінюється, ба, навіть погіршується. І річ не лише в тому, що дерев’яні церкви в Україні горять щороку, як влітку, так узимку, а те, що занепадає і деградує сама сакральна архітектура, перетворюючись поступово або стаючи відразу звичайним кічем.

Мета цього тексту – оповісти про польський досвід дискутування про «важкі питання» національного минулого.

Спіраль історії забігла за черговий поворот і несподівано відкрила горизонт першої третини ХХІ століття. Майбутнє стало прогнозованішим, ілюзії розвіялись і майже всім очевидностям знайшлося таки своє місце.

Віра українців у доброго володаря з-за кордону, здається, сягає своїм корінням часів, коли зачиналася династія Рюриковичів. І нині при спробі поповнити пантеон героїв, коли вже бракує представників титульної нації, ідеологи віднаходять знакову постать не‑українця, котрий так любив нашу землю, що пожертвував заради неї… (перелік додається).