Гурт «Тартак» виступає вже понад два десятиліття. Його біографія почалась гучно і яскраво - перемогою на всеукраїнському музичному фестивалі «Червона Рута». Потім був вибуховий дебютний альбом «Демо графічний вибух» (2001) і статус одного з найпопулярніших гуртів країни. Сьогодні «Тартак» має дев'ять альбомів і записує десятий.
Вперше команда Сашка Положинського зібралась у 1996 році, за день перед першим виступом. Про той день і час ZAXID.NET вирішив розпитати фронтмена напередодні клубного концерту у Львові в проекті «Українське Вибране».
Знаю, що у «Тартака» все почалось з «Червоної Рути». Але ж до того мали бути якісь зустрічі, репетиції. Що взагалі було до «Червоної Рути»?
Нас було всього двоє - я і Васік Зінкевич. Васік дізнався, що він зі мною в групі за день до виступу.
Як так сталось?
Це дуже довга історія
Я готова слухати. Це ж найцікавіше.
Початок Тартака - це жорстка авантюра. І скільки років ми існуємо - стільки ця авантюра триває.
Авантюра ця почалась з кількох моментів. По-перше, я хотів створити свою групу: почав писати пісні і знайшов назву.
Як ти її знайшов?
У середині 90-х - це був переломний момент в моїй свідомості - я почав цікавитись більше мовою, історією. Я почав працювати над своєю мовою - фільтрувати, щоб спілкуватись не суржиком. Почав збагачувати її. У цей момент я випадково натрапив на «Словник застарілих та маловживаних слів». І з цього словника я хотів обрати собі назву гурту: щоб вона була українська, змістовна і, як зараз прийнято говорити, не заюзана. Хоча тоді такого слова не було в моєму лексиконі.
Коротше кажучи, я виписав 10 слів, з яких «тартак» мені сподобався найбільше, бо гарно пишеться, гарно читається, і відповідає моїм баченням того, що «Тартак» має робити: енергія, драйв, рух, оце «ріже по живому» (слово «тартак» означає деревообробне підприємство - прим. ред.)
А які були ще варіанти?
Вже не пам’ятаю. Яка-небудь «гонитва» була. Потім на «Червоній Руті» була група з такою назвою, як з’ясувалось.
А другий момент?
Я не міг знайти музикантів. В мене було на те все своє бачення. Це мають бути люди, яким подобається така музика… Це мають бути такі люди, які не лише своїм ставленням до музики мене задовольняють, але й візуально «відповідати» тій музиці, яку ми збиралися грати. Поведінкою, зовнішнім виглядом. Умовно кажучи, субкультурність мене цікавила.
Третій нюанс - я не хотів, щоб в мене грали музиканти, які грають ще в інших колективах. І це була найбільша проблема. Бо більшість музикантів у Луцьку, як і в інших містах України, грали одразу в кількох проектах.
Але 1996 рік - це перші гучні заяви про себе таких гуртів, як Prodigy, Chemical Brothers. Електроніка, умовно кажучи, рокового спрямування. Я подумав: оскільки не можу знайти музикантів, отже, потрібно знайти аранжувальників. Людей, які вміють працювати з музичними інструментами, комп’ютером і рухатись в цьому напрямку. Це бачення співпало в часі з тим, коли я побачив оголошення про відбірковий тур на конкурс «Червона Рута».
Я марив «Червоною Рутою». Це для мене культовий фестиваль, починаючи з 89-го. Я завжди хотів потрапити туди як виконавець. О, думаю, в тобі вже живе ідея - бери її реалізовуй. І я йду, не задумуючись реєструю «Тартак» на фестиваль. Тоді треба було в заявці написати назви пісень, яких ще немає. І подати список учасників, яких також ще немає.
Треба було якісь гроші за участь платити?
Ні-ні, «Червона Рута» тим і класна була. Ніколи на моїй пам’яті не брала з учасників за участь.
Коротше кажучи, я викопую з глибин своєї пам’яті назви трьох пісень, які в мене вже є написані. Подаю заявку - до речі, в танцювальній музиці. І думаю, кого взяти в групу. Одразу на думку спадає Васік Зінкевич. У нас майже 10 років різниці у віці, але багато спільних поглядів, спільних інтересів, погляд на музику. Однакові життєві принципи - не п’ємо, не куримо, вдосконалюємо свою мову. Ну і обезбашений чувак - готовий на будь-яку авантюру, якщо це не несе небезпеки здоров’ю і іншим людям. Думаю: Васік - точно погодиться.
Але двом на сцені буде нуднувато. Записую третього чувака, якого знаю дуже мало. Чув від людей, що він трішки танцює брейк-данс. І бачив кілька разів, як він дурачився - реп читав, фрістайлив. Артистичний він чувак, який танцює. Не знаючи точно імені, пишу Ігор Сивий, бо його поганяло було Ігор Сєдой. Ігора Сивого я з того часу ні разу в житті не бачив, і вже не пам’ятаю, як він виглядає.
Тобто він і не знає?
Можливо він десь потрапляв в мою розповідь і знає з неї. Але від мене не знає точно.
Після одного з перших виступ гурту в складі: О.Положинського, А.Благуна, А.Самойло, В. Матіюка
І що далі?
Подавши заяву я шукаю аранжувальника для пісень. Спочатку береться один - і зникає. Шукаю іншого - це аранжувальник, який працює на луцькій студії «Олекса», хороший хлопець Андрій.
А я для людей, щоб вони розуміли, що я хочу, давав кілька касет для прикладу - елекроніка, репняк і інше. Приходжу потім до нього. Він мені включає три композиції, зроблені в стилістиці гурту «Степ», була така: «Смажений кабанчик, курка з майонезом». На що я йому кажу: «Це не те, що я тебе просив, це геть протилежне від того, що я хочу робити».
Андрій каже: «Взагалі, є такий чувак, Валерій Марченко. Він кілька років працював в Швеції. В нього крутий комп’ютер, він шарить. Зробить все, що хочеш. Правда, він дорого бере - 100 баксів за фонограму». На ті часи це - шалені гроші. І тут заходить його колега Паша і каже: «Так це мій друг, я завтра вранці до нього їду». Ось він - поворот долі!
Приїжджаємо до Валєри. Він справді працював за кордоном, мав крутий комп’ютер. Але такої музики не те що не вмів робити - ніколи навіть не чув близько. Я йому включаю на касєтах, він каже: «Як маєш 300 баксів, то приїжджай завтра - будемо робити. Тільки залиш мені свої касєтки послухати до завтра.
Я кажу, що знайду гроші. Їду з Рівного назад до Луцька, прибігаю на роботу до мами: «Мамо, позич 300 баксів. Бо в мене немає» (хоч свої гроші я заробляю на той момент, але одразу прогулюю). Коротше кажучи, мама дає мені гроші. Я зранку чешу назад до Валєри. Він мене ще попросив купити хромову касету, бо на неї треба було записати музику - це типу крутіший рівень плівки.
Я бачив комп’ютер до того, але точно не вмів на ньому працювати і ніколи в житті не бачив, як робиться музика в ньому. Ми ж всі аранжування до того робили лише на реп-базі. І ось ми з чуваком, який до того таку музику ніколи не робив, робимо три фонограми за день. У мене є ці фонограми, але я нікому їх не покажу. Вони смішні з теперішньої точки зору. Але на той час це була унікальна музика: з бітовою, барабанною основою, з непоганими та той час пресетами. І кач мінімальний був. Плюс були прописані якісь страшні гітарні семпли. Це звучало як умовно актуальна танцювальна музика, причому альтернативного спрямування, як на той час.
Ти розумів, що виграєш?
Та яке. Мені аби поїхати. Касета біля серця, їду ввечері додому в дизелі. Думаю, не дай Бог, якісь гопніки. А я ще ж патлатий був.
Доїхав щасливо і наступного ранку йду шукати Васічка і Сєдого. Мобільних немає, інтернету немає. Ловлю Васічка між двома уроками. Вискакую до нього і кажу: я тут групу організував, завтра вже виступаємо. Сьогодні ввечері репетиція в мене вдома. Він: «Добре, прийду».
Нормальний чувак.
А Сєдого не знайшов. Ввечері вдома включаю касєти Васіку. Він каже - нормально, але пробуємо робити репетицію – і нічого не виходить.
Сідаємо на телефони і обдзвонюємо всіх знайомих запрошувати: концерт, «Червона Рута», Будинок культури, будемо виступати з новим проектом - приходьте.
Домовились ще зранку зробити репетицію, бо у нас виступ з обіду. Зранку зустрічаємось там - а репетицію нам не дають зробити. Виходить лажа. Я-то слова знаю. Хоча тоді ще не знав, що знати слова і вміти їх відтворити - то різні історії. Треба напрактикуватись, а в мене досвіду - нуль. Розумію, що Васік точно слова вже не вивчить. Він знаходить гітару десь там в репетиційці. Каже: «Можна, я буду скакати по сцені з гітарою?». «Нормальок, давай».
Готуємось до виходу. Тепер ключовий момент (ти сама просила довго розповідати): ми думали, що це буде концерт, а насправді це - робочий процес прослуховування. Публіки майже немає. В залі - кілька батьків, кілька колег. Стрьомний атмосферний нюанс: перед виходом на сцену я з’ясовую, що ніхто не дасть виконати три композиції. Виконуєш одну, і якщо вона не підходить – на середині можуть перервати, і все.
І я думаю: «Бляха, 300 баксів?! 300 баксів я відвалив, щоб оце мене на першій пісні перервали. Ми ж людей запросили, грошей заплатили».
А ведучим був наш хороший товариш. Приходить наша черга, і ведучий починає розказувати про нас так, що я вже й сам починаю вірити, що це відома група, хоча ще три дні тому нас просто не існувало. Поки він представляє - не знаю, звідки вони взялися - набивається повний зал. У всіх проходах наші друзі: всі, кого ми вчора запрошували плюс ті, кого вони захопили по дорозі, плюс Васіка школа була там недалеко і в них якраз закінчились уроки. Коротше кажучи, реально створюється враження, що на сцену виходить суперзірка. Так, місцевого масштабу, але суперзірка. Хоча нас ніхто ніколи не чув.
Зйомки кліпу «100% Плагіат»
Перша пісня дуже швидка, я збиваюсь, але не подаю виду. З впевненим видом фрістайлю – тобто, просто звуки видаю. Ніби-то я щось співаю. Розумію, що звук такий, що слів не розібрати – бо чув, як попередні виступали. Просто з впевненим видом дуркуємо на сцені - народ верещить, комісія в захваті. Питають: є ще одна пісня? Даємо другу. Та сама картина - валимо на куражі. Плюс кльово виглядаємо. Як зараз пам’ятаю: в комбінезоні джинсовому, в оранжевій кофті з секонд-хенду. Все фірмове, яскраве. На голові я собі вибрив ірокез, але носив його як патли. Той ірокез, заплетений в косу, виглядає як заплетений оселедець. Вписуюсь в усі концепції «Червоної Рути»: сучасно, молодіжно, популярно, ще й з якимись ознаками українськості.
Просять третю пісню. Перші дві, до слова, в нашу подальшу програму не потрапили. Третя пісня була «Оля-ля-ля». Вона потім (в її третьому варіанті) потрапила до нашого першого альбому «Демографічний вибух». Ми добили їх фішкою, що це пронаунс під французьку. Коротше, єдина група, яка перемога на відбірковому конкурсі тоді у Луцьку, був «Тартак».
Є, правда, одна неприємна історія, пов’язана з нашою перемогою.
Яка?
Місцеве телебачення брало в мене інтерв’ю під час конкурсу. Я тоді був вже знаним ведучим, а ще капітаном команди КВНу, яка кілька разів перемагала на турнірах в Луцьку. Вони спитали мене: «Як ви вважаєте хто сьогодні переможе?». І я, не задумуючись сказав: «Та, група Тартак». Я так просто ляпнув тоді, на куражі. Потім музиканти, які були ображені тим, що невідома група одразу пройшла у фінал, почали говорити, що все було куплено, бо Васік - син Народного артиста України Василя Івановича Зінкевича. Ну таке. Хоча «Червона Рута» не ведеться» на такі історії.
Виявляється, а я про це дізнався вже пізніше, на фіналі в Харкові Василь Іванович дійсно подзвонив Тарасові Петриненку, ніби замовити словечко. На що той сказав, що це зайве і вони самі все вирішать. Ну, але він підняв це питання на нараді з дирекцією конкурсу, і нас мало не виключи з конкурсу за це.
Але не виключили - вони бачили, що ми виступаємо на рівні. Ми від початку були претендентами на перемогу і лише це нас захистило. Василь Іванович не допоміг. Допомогла вдача, нам насправді в багатьох моментах пощастило. А ще певною мірою - кураж, віра в свої сили і здорова нахабність.
Зйомки кліпу "Божевільні Танці"
Сашко, 21 квітня ти будеш грати клубний концерт в проекті «Українське Вибране». Це концерти від культових українських гуртів і виконавців, які вже стали легендами української музики. Якби тобі довелось складати список музичної української класики для «Українського вибраного», хто б туди потрапив?
З вашим першим сезоном я повністю погоджуюсь: «Кому Вниз», «Плач Єремії», ВВ. «Піккардійська Терція» теж, хоча вони, частково, з іншої естетики. Ще «Мертвий Півень», звичайно. Я, правда, не певний, що вони можуть виступити. «Брати Гадюкіни» і «Скрябін» теж були б присутні.
ТНМК, безперечно. Марія Бурмака - обов’язово. З новіших: «Мотор’ролла», «Спалахнув Шифер», Катя Chilly. Звісно ж, Юрко Юрченко. Свого часу він був явищем в українській музиці і кльово, що він досі продовжує робити, причому зовсім інакше, ніж в 90-х. Це дає йому право претендувати бути в «Українському Вибраному».
Звичайно ж «Мандри», «Гайдамаки», як їхнє відгалуження - Kozak System мають право. «Тінь Сонця», «Карна», «АННА», «Димна Суміш», якби вона існувала. Я би навіть «Вхід У Змінному Взутті» записав до списку, якби була можливість організувати їхній концерт.
Довідка:
«Українське вибране» - це серія клубних концертів наживо від культових гуртів і виконавців, які вже стали легендами української музики, на творах яких виросло не одне покоління. Перший сезон - це концерти «Кому Вниз», «Тартака», «Плач Єремії», «Піккардійської Терції», ВВ. Це вже українська класика, їх знають та слухають, вони мають мільйонні аудиторії. Квитки можна придбати на gastroli.ua.