Упродовж 10-25 червня я став одним із 15 працівників музеїв зі всієї України, які взяли участь у стажуванні у Франції. Програма «Виклики збереження та підвищення престижності української спадщини: виклики для реконструкції» вперше була розроблена виключно для музейників з України у співпраці Міністерств культури Франції та України.
Впродовж програми я відвідав 11 музеїв, реставраційних майстерень, центрів культури у кількох французьких містах, та розповім про враження і досвід, який варто перейняти для покращення музейної сфери України – від державної культурної політики й джерел фінансування до важливості реставрації, зберігання фондів та інвестицій у нові вражаючі будівлі музеїв.
1. Культурна політика. Французька республіка – одна з країн, які є стратегічними партнерами для України та підтримують нашу країну озброєнням, гуманітарною допомогою, а також сприяють розвитку міжкультурних відносин. Зокрема, цього року Міністерством культури Франції в рамках програми «Світові течії» було розроблено і проведено стажування виключно для працівників музеїв з України із акцентом на збереження та реконструкцію культурної спадщини. З моменту заснування 30 років тому програми прийому іноземних працівників у сфері культури, Франція вже прийняла майже 3800 професіоналів, а щороку понад 200 учасників з різних галузей культури мають можливість перейняти досвід у французьких колег.
В перший день програми у Міністерстві культури Франції, ми мали можливість представити себе, розповісти про Україну, а також послухати основи музейної політики. Головні принципи поєднують минуле-сучасне-майбутнє. Основною ціллю проголошується збереження культурної спадщини Франції як головного надбання всієї французької нації, осмислюється сучасні виклики глобального світу і закладаються кошти на придбання нових творів та артефактів для музеїв, адже це вклад у майбутнє.
2. Горизонт планування. На другий день ми мали честь бути присутніми на відкритті виставки «Біля витоків священного образу. Ікони з колекції Національного музею Богдана та Варвари Ханенків у Києві», яка відкрилася у славетному Луврі. Відкривали виставку міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко та Міністерка культури Франції Ріма Абдул Малак. На відкритті було оголошено, що зараз розпочинається робота і у 2027 році у Луврі буде відкрито відділ візантійського мистецтва. Планування на 4 роки вперед, на жаль для нас виглядає незвіданою розкішшю.
3. Незалежність культурної установи. Цього ж дня ми потрапили у Павільйон Арсенал, в якому (Ви не вгадали, там не музей зброї) є центр міського планування та архітектури. Окрім того, що там були виставки присвячені історії Парижу та про тварин у французькій столиці з історичної та сучасної перспективи. Але найбільше мене вразила структура їхнього фінансування. 50% коштів дає міська влада, а інші 50% – меценати кожен в рівній частині (для того, щоб установа не відчувала залежність від когось і могла бути максимально об’єктивною і своїх урбаністичних висновках). Звітується керівництво перед наглядовою радою.
4. Міжнародне місто французької мови. У маленькому містечку Вілле-Котре, в якому народився Олександр Дюма, є замок, в якому у 1539 році король Франції Франциск І підписав «Указ Вілле-Котре», що проголошував ряд реформ, але найголовніше – цей указ увійшов в історію як перший, що запровадив зверхність і винятковість французької мови в юридичних і адміністративних документах. Фактично французька мова почала витісняти латинську мову і стала головною у країні. Сам замок переживає нелегкі часи і був у поганому стані. І президент Еммануїл Макрон вирішив, що замок треба відреставрувати і зробити у ньому центр французької мови. Масштаб робіт і плану вражає, продуманість від комунікацій до визначеності наповнення кімнат. І вже до кінця року там має повстати центр дослідження та популяризація французької мови.
5. Національна пам’ять. Дві інституції, які показали нам, як французи будують національний наратив і ставляться до своєї історії – це замок у Комп’єні та Музей Армії в Парижі. Дві установи, які мають десятки тисяч квадратних метрів площі, і в яких переплітаються історії королів, Великої французької революції, Наполеона І і Наполеона ІІІ, французького опору та генерала де Голля. І до всіх періодів та своїх історичних постатей вони ставляться з однаковим пієтетом.
Деколи здається, що вони мають зробити вибір між монархічним та республіканським поглядом на суспільство, але цього не відчувається. Музей Армії є частиною комплексу, який називається «Дім Інвалідів», який побудував Наполеон І. Всі французи ним гордяться і кажуть, що це приклад піклування про народ і про поранених солдатів. До цього комплексу належить також храм св. Людовика, де поховані французькі полководці, і у величній крипті найголовніший з них – Наполеон Бонапарт.
6. Реставраційні майстерні. Ми їх відвідали декілька, зокрема, Національного інституту спадщини (INP), Центру досліджень та реставрації музеїв Франції (C2RMF), Міждисциплінарного центру зберігання та реставрації спадщини (CICRP), Музею декоративного мистецтва. Всі інститути обладнанні максимально потрібною технікою та засобами для реставрації. Цікавим був факт, що під кожний окремий артефакт комісією створюється окремий протокол, який визначає ступінь втручання та відновлення об’єкту. Є індивідуальний підхід до реставрації. Також було дуже приємно, що у майстернях багато молодих спеціалістів, які переймають майстерність старших колег, що показує тяглість поколінь.
7. Фондові приміщення. Відносно фондових приміщень, які зберігають культурні надбання, звичайно, що вони всі оцифровані, штрих-коди стоять на всіх стелажах, поличках та безпосередньо артефактах, з відповідними параметрами вологісного та температурного режиму. Але дуже цікавим було рішення, яке ми побачили у Марселі та Екс-ан-Провансі, коли фонди є на окраїні міста, окремими будівлями складського характеру, але з відповідною охороною та реставраційними майстернями. Це дає можливість якісного збереження, коли не історичні будівлі пристосовуються до фондових вимог, а будівлі створенні для потреб збереження культурної спадщини.
8. Музей європейських та середземноморських цивілізацій (MUCEM). Просто фантастичний музей у Марселі, який був побудований у 2013 році. Сама архітектура музею в сучасному стилі мостами сполучається з старим фортом на березі бухти. Відвідати музей можна безкоштовно і на даху музею випити кави чи позасмагати, але вхід на виставки є платним. Метою музею є через виставки показати спільність народів, які проживають на теренах Середземного моря. Зокрема, під час нашого перебування відбувалися дві виставки: одна присвячена народностям Ромів і їх мандрам Європою, а інша розповідала про торговельні міста Середземномор'я. Також великим бонусом є освітлення музею у нічний час, яке заворожує.
9. Прованс. На завершення нашої поїздки ми мали можливість відвідати Екс-ан-Прованс, де нам представили роботу регіонального управління Міністерства культури Франції. Сам Прованс дуже відрізняється від Парижа та Марселя: регіональні управління працюють з місцевими особливостями, першочергово дбаючи про збереження спадщини, але також організовуючи фестивалі, конгреси, виставки і багато всього цікавого. Мали можливість дізнатися, що музей у Ніцці розташований у будинку, який належав українській княгині Єлизаветі Кочубей. У ньому щорічно проходить «Тиждень слов’янських культур». Враховуючи, що Соломія Крушельницька колись бувала та виступала у Ніцці, попередньо обговорили можливість провести тут виставку, присвячену нашій видатній співачці.
10. Франція. Вона дуже різна, вона може зачаровувати, а також і розчаровувати. Вона має свій стиль і свій ритм життя, ти можеш його приймати, а можеш з ним не погоджуватися. З величезною заздрістю спостерігаєш за мирним існуванням, великою кількістю людей, які пікнікують на Марсовому полі біля Ейфелевої вежі, чи неспішно прогулюються біля Сени або сидять на сходах Монмартра. Із захватом віднаходити шлях до моста Мірабо чи Тріумфальної Арки. Але дивуєшся не використанням кондиціонерів у громадському транспорті (французи дбають про екологію) чи купами сміття у Марселі (там так протестують). І звичайно за гаманцем треба не забувати слідкувати. Але у Франції відчувається дух Свободи, дух Романтики і дух Вільної нації. Він надихає і багато чого навчає.
Чужого научайтесь, а свого не цурайтесь. Тому «Liberté, Égalité, Fraternité» та «Viva la France»!