Бувають такі дати, які самі по собі не мають жодного практичного значення. Навіть ювілейними їх назвати не виходить – занадто вже вони не круглі. І можна було б пройти повз – якби не один-єдиний факт, який робить із майже випадкового набору цифр унікальне, символічне, а для декого навіть і грізне явище.
Так вийшло і з числом 1418. Ну що тут, здавалося б, такого? Навіть рік 1418-й вийшов досить скромним на події. Ну, захопили бургіньйони Париж, ну, влаштували геноцид арманьяків… Тут ще треба пояснити, хто такі бургіньйони, що арманьяки – це не брати коньяків (принаймні ці). Словом, число як число, натуральне, ділиться на 2.
Та це якщо роздивлятися його із загальнолюдської точки зору. Бо є ще так звана точка зору «русского міра». І отут-то «1418» набуває воістину сакрального смислу. Бо саме стільки днів тривала так звана «Велика Вітчизняна війна», яка у всьому іншому світі знана як німецько-радянська, одна із частин Другої світової війни.
«Велика Вітчизняна війна» ще в 60-х роках стала сакральною для тодішньої держави, якою керували із Кремля. Стала досить-таки штучно, саме через наказ із того самого Кремля, де якраз намагався утвердитися в ролі нового лідера Леонід Брежнєв. І з того часу німецько-радянський військовий конфлікт в ідеологічно правильній упаковці тільки посилював своє значення, перетворившись врешті-решт у путінські часи вже на основну – і чи не єдину – «скрепу», яка тримає вкупі це неприродне явище, цю останню імперію під назвою «Російська Федерація».
Коли нинішня російсько-українська війна (мова про її гарячу, повномасштабну частину) тільки починалася, то дата «1418 днів» була дуже далекою, ефемерною. Але місяць за місяцем, рік за роком – про неї згадували дедалі частіше. І от нарешті на початку 2026 року – сталося. Тривалість «СВО» («спеціальної військової операції») досягла тривалості «ВВВ» («Великої Вітчизняної війни»). Цікаво, до речі, що свої війни Кремль чомусь постійно називає якимись вигаданими іменами, які, чесно кажучи, мають дуже обмежений стосунок до об’єктивної реальності. І та була не «велика» і не «вітчизняна», особливо якщо згадати теорії Марка Солоніна і Віктора Суворова про те, що Сталін сам збирався напасти на Німеччину, але програв у таймінгу. І ця – ніяка не «спецоперація».
Втім, мова не про це. А про той страх, з яким Кремль наближав цю дату – 1418 днів «СВО». Бо ж, як повідомляли непідконтрольні Кремлю медіа, тамтешній перший заступник голови Адміністрації президента Сєргєй Кірієнко навіть заборонив державним ЗМІ згадувати і порівнювати, порівнювати і згадувати. І зрозуміло чому.
Та повернімося в минуле і все-таки порівняємо ці дві трибуквенні події. Наприклад, візьмімо за точки відліку початки обох воєн і відмотаємо, наприклад, 90 днів уперед. Що ми побачимо під час «ВВВ»? Що агресор захопив Київ. А що ми побачимо під час «СВО»? Що агресор не те що не захопив Київ, а вже й був вигнаний з-під його древніх стін за державний кордон. І це при тому, що тоді, 1941-го, ті, хто формально захищалися, як стверджують непідконтрольні Кремлю історики, мали чи не перевагу в більшості параметрів. Українська ж армія навпаки, програвала російській практично у всьому. І що ж ми бачимо? Що радянські війська Київ втратили – а українські відстояли.
Ідемо далі. 516 днів. Чому така некругла дата? Бо у «ВВВ» це день початку контрнаступу радянських військ у Сталінградській битві. Тобто агресор дійшов від нинішнього польсько-білоруського кордону аж до берегів Волги. У «СВО» це буде 24 липня 2023 року. Російська армія у цей час черепашачим кроком повзла по Донбасу – що значно ближче на захід, ніж нинішній Волгоград. А тепер перенесімося у 875 день обох воєн.
У «ВВВ» радянські війська, розпочавши, нагадаю, з берегів Волги, дійшли до Києва і вибили звідти німців. (Так, один окупант змінив іншого, але ми не про це.) А в «СВО»? Тут це 17 липня 2024 року. Де були окупанти в середині липня 24-го? У районі села Урожайне Волноваського району Донеччини, яке вони героїчно «звільнили», закидавши за традицією купою своїх трупів. Відчуваєте? Там – Київ, тут – Урожайне. Тро-о-ошечки неспівмірні об’єкти, чи не так?
Просуваємося далі. 1224 день. У «ВВВ» в цей некруглий день радянські війська – справи яких «могли повторити» нинішні агресори – увійшли до Ужгорода. Якщо досі не розгорнули мапу – саме час. Подивіться, де Волгоград – а де Ужгород. Вражає, правда? А тепер перенесімося в часи «СВО». Де 1224 день війни – це 1 липня 2025 року. На початку того липня російські війська заходили в село Дачне, що на межі Дніпропетровщини і Донеччини.
Порівняйте ці масштаби, ці, якщо хочете, анабазиси – «від Сталінграда до Ужгорода» і «від Донецька до Дачного». Наприклад, за допомогою Google Maps. Не біжіть, кидаючи читання, до цього сервісу, я все зробив за вас. Це 1896 та 89 кілометрів відповідно (пішим кроком). Відчули різницю? А як вони відчули…
І от 1418. Тоді, у «Великій Вітчизняній війні», війська, якими керували із Кремля, дійшли від стін Москви до середмістя Берліна. Дійшли і захопили його. Тут, у «спеціальній військовій операції», дійшли від Донецька до Гуляйполя – і досі не можуть його захопити.
Усі ці розрахунки зроблені з однією простою метою. Показати найбільшу таємницю Росії. А полягає вона в тому, що, попри десятиліття «побєдобєсія», нинішня війна показала: нічого вони не можуть повторити. І ніколи не могли. І ніколи вже не зможуть. Саме тому в путінській АП так боялися, що ЗМІ раптом почнуть згадувати і порівнювати. Бо це порівняння – справжня ганьба нинішнього диктатора. Який так уперто намагався стати «новим Сталіним», що незчувся, як став справжнім посміховиськом – причому не абиде, а в тій самій війні, яку з такою радістю розв’язав і продовжує.