Існує старий жарт про те, як виготовляють декоративні кораблики у скляних пляшечках. У пляшку накидають усілякого дрантя, прутиків, ганчір’я і мотузочків, закривають і трясуть нею. Зазвичай виходить бо-зна-шо, але іноді – кораблик)
Так само наша Україна – це пляшечка з дуже непоганими матеріалами, котру періодично трясуть. Нас добряче двічі трусонуло за останнє трохи більше аніж десятиріччя і вже, в принципі, непогано видно обриси нашого майбутнього королівського дредноута. Але до досконалості йому ше бракує і дуже багато. Палуба не завжди чиста, такелаж переплутаний, у трюмі зріє черговий заколот проти капітана, зі щогли лунає до болю знайомий викрик «Піастри! Піастри!», а зі східного борту запах пороху і дим, чути постріли гармат та іде бій - в бортах засіли абордажні гаки і лізуть пірати з оскаженілими обличчями, позатискавши свої ятагани у зубах.
Команда вже тренована, але обов’язки свої виконує, розкотивши рукави. Найгірша ситуація із пасажирами – багато з них на валізах, труться біля бортів, аби при найменшій нагоді перестрибнути на потужні заокеанські лайнери, бажано під зірково-смугастими прапорами. Вони порівнюють ціну на своїх квитках із сервісом та інтер'єрами кают і відверто розчаровані.
Але після струсів прогрес очевидний навіть сліпому П’ю. Наша галера поступово перетворюється на красиве судно із міцними щоглами, навченим екіпажем та сучасними навігаційними приладами. Астролябія потроху стає музейним експонатом і зірки знову із дороговказних перейшли в ранг декоративних, особливо гарні ввечері на лежаку коло басейну на верхній палубі під куантро.
Ми всі мусимо навчитись бути частиною однієї команди, синхронно ставити брамселі і не віддавати кінці при найменших труднощах. І тоді нам гарантовані сім футів під кілем і легка морська прогулянка.
Я щиро вірю, що з наших прекрасних, родючих, працьовитих, енергійних і натхненних стапелів зійде зразковий корабель і попливе, на зло усім морським чортам.
Йо-хо-хо, панове!