1 листопада 2008 року. О пів на другу дня від головного входу Личаківського цвинтаря у напрямку Меморіалів Української Галицької Армії і Орлят вирушила малесенька групка українців на чолі зі священиками Греко-Католицької Церкви. Їх було 8 чи 9 осіб. Це були учасники традиційного (щороку, упродовж 7 років), спільного з поляками молебню на українських і польських військових похованнях.
На Орлятах вони непомітно влилися і майже розчинилися у велетенській, організованій армії поляків, які щойно відслужили свою літургію і йшли молитися разом з греко-католицьким священиком до меморіалу Орлят.
Біля Меморіалу Орлят уже від самого ранку стояли у почесній варті молоді хлопці у символічній військовій формі - харцери. Численних римо-католицьких священиків супроводжував чималий гурт монахинь, не кажучи вже про звичайних людей, переважно поляків.
8 чи 9 українців помолилися разом з майже 300-ма поляками на могилах Орлят. Один із них роздав греко-католицьким священикам і решті 7 українців, свічки, які інший тримав у торбинці. Свічок у торбинці було з десяток.
Напередодні з Польщі до Львова польська громадськість надіслала вантажівку з 36 тис. свічок, зібраних на акції «Свічки для Личакова», аби вшанувати пам'ять померлих своїх одновірців.
Питання риторичне: скільки свічок влада міста чи області (без підтримки влади такі акції неможливі), громадські організації вислали до бодай прикордонних українських цвинтарів у Польщі? Чи згадав хто про наших померлих і героїчно загиблих, що лежать по той бік нового берлінського муру?
Потім процесія з 8-9 українців і 300 поляків рушила до Меморіалу УГА. Біля колони у почесній варті стояли два сиві ветерани, яких ніхто не зміняв, і які вже ледве тримали від перевтоми древка прапорів.
Питання риторичне: якщо наступного року цих ветеранів не стане (довгих літ їм ще життя), то хто стоятиме у почесній варті?
Хор на українській літургії був тільки тріом, до якого доспівували решта - 4 українці. Инші двоє фотографували, один тримав кропило зі свяченою водою.
Поблизу зупинилися четверо пластунів із вінками. На питання, на яку акцію вони прийшли, пролунала відповідь: «Нас послала міська рада покласти кудись вінки». Оце «послала» точно відобразило наміри міської влади.
8-9 українців використали тих «посланих» пластунів, які поклали у відповідний момент літургії вінки і тим хоч якось врятували себе від ніякового покладання без ритуалу, а ритуал врятувало від повної відсутності молодих українців.
Насамкінець із тієї ж убогої торбинки роздали свічки, які й запалили на меморіалі УГА 8-9 українців при поляках у кількості близько 300.
Повз українську процесію пройшла пані К. (БЮТ, Львівська обласна рада). Уважно і здивовано подивилася на священиків, на пана Мариновича на чолі процесії, і пішла собі в інший бік. Звісно, що не в бік Янівського цвинтаря, бо туди приїхала не її начальниця партії.
До слова, ця пані випадково врятувала акцію покладання вінків від Львівської обласної адміністрації, бо ніхто так від ОДА і не прийшов, а тут нагодилася хоч якась влада в особі пані К., яка мимоволі врятувала честь львівських чиновників.
Решта ж влади сконцентровано демонструвала патріотизм і пам'ять про ЗУНР перед телекамерами і при Президентові. І це ще ціле щастя, що хоча б так. Бо наступного року, якщо якийсь месія не приїде, то єдиними українцями на військових похованнях у день 1 листопада будуть ті, хто там похований.
Або ще прийдуть ті 8-9, з торбинкою свічок, тріо в ролі хору і добровольцем у ролі дяка.
На деревах Личаківського цвинтаря висіли листівки із голосним закликом не забути вшанувати пам'ять УГА о 15-й годині. 8-9 українців розходилися після молебню звідти власне о 15-й годині. Попри листівки, нічого на Меморіалі більше не відбувалося.
На деревах Личаківського цвинтаря не було жодної листівки із закликом до поляків не забути вшанувати своїх полеглих. Натомість усюди ходили польські волонтери із відповідними значками і стрічками, усюди роздавали свічки з тих надісланих із Польщі 36 тисяч. До волонтерів підходили представник шкіл, вибирали свій ліміт свічок, роздавали дітям, а ті розносили цвинтарем.
«Не забудь вшанувати», виявляється, досягається зовсім не листівками, а патріотизм проявляється зовсім і конче в тому місці, де зараз є конкретний президент і конкретна кінокамера.
Велика дяка тим 8-9 українцям, які були не на Янівському цвинтарі.
Велика дяка пластунам, яких міська рада «послала», а вони випадково погодилися покласти вінки під час молебну.
Велика дяка директору цвинтаря, який випадково виніс звукову апаратуру до Монументу і погодився озвучити молебень.
Велика дяка тим двом дідам, які героїчно тримали оборонну варту біля Монументу УГА.
Велика дяка полякам, які в такій кількості молилися на Меморіалі УГА.
Ірина Магдиш, незалежний культурологічний часопис «Ї»