Починати революцію – справа студентів. Саме вони були першими, хто вийшов на вулицю, як у Києві, так і у Львові. Як починалася революція гідності у нашому місті – далі у сюжеті.
У ніч на 22 листопада студенти без зволікань зібралися, аби висловити cвій протест. Завдяки соціальним мережам інформація поширювалась настільки швидко, що уже наступного дня увечері до пам’ятника Шевченкові прийшли 5 000 людей. Того вечора студентка Ілона Сухар була удома, гортала стрічку у соцмережі.
«Почали появлятися пости, що в Києві на Майдані починають збиратися люди, після посту Мустафи Найєма і далі зявляються пости, що в Львові виходять кілька студентів. Я починаю обдзвонювати своїх друзів, починаю розказувати такі от справи, давайте може підемо подивимося що там та як?», – пригадує Ілона.
Дмитро Пальчиков розповідає, – вийшов на вулицю, тому що його не влаштовувала різка зміна у діях президента Януковича. Адже рік тому всі очікували на підписання Угоди про Асоціацію.
«Це було близько до вечора. Ми з колегами зібралися та були якось в піднесені. Що сталося? Чому? Ми не розуміємо. Ми розуміли, що потрібно показати свій голос, що ми не згідні. Окей, виходимо, ми і вийшли», – каже Дмитро.
Наступної ночі о 2:35 Адміністративний суд заборонив встановлення наметів на проспекті Свободи. На щастя, суддя помилився і вписав у постанові хибну адресу наметового містечка. Тому для майданівців ніч минула спокійно. Ярослав Табінський, отримавши інформацію про рішення суду від студентів, одразу повідомив про це журналістів. Проте відреагували не всі.
«Першими були журналісти Радіо «Люкс» і вже о 5 годині ранку, які ще до того, як мало бути знесення намету. Ці журналісти були вже там і сама присутність камери, змінила наміри міліціянтів», – згадує Ярослав Табінський.
Це був лише початок, у наступні дні на мітинг у Львові збиралися понад 20 тисяч людей. Дедалі більше активістів їхали на акції протесту у Київ.