Завершилася крайня у 2016 році поїздка на схід України для автора блогу. 24-а за рахунком. Деякі роздуми з цього приводу а також про плани у цьому блозі.
Стан волонтерської справи
Крива активності добровільних помічників військових таки упевнено рухається донизу. Ознак цього явища дуже багато: від коротких розмов на «блоках» (де кожна волонтерська машина впадає в очі оборонцям) – до результатів спілкування на місцях дислокації військових підрозділів із Героями. Схожа ситуація і на місцях, в тилу, так би мовити.
Причинами, окрім економічних негараздів, насамперед є психологічне виснаження самих учасників – третій рік пішов як. До формули «Волонтери? Ні, не бачили!» ще не дійшло, проте...
Прогноз автора, коли запитують, коли, мовляв, це закінчиться, стає ще більш песимістичним. Сьогодні це виглядає так: «фаза завершення війни через здобуття перемоги настане в режимі «через 10 років +...». Тому найстійкішим учасникам серіалу під назвою «Моя волонтерська діяльність» слід добре розраховувати на власні сили та можливості. І, звісно, бути певними, що потребуючих у справі, яку робите, є дуже й дуже багато.
Дорогою до бійців на передову
Акценти 2016-го і плани на прийдешній рік
У калейдоскопі власних волонтерських поїздок упродовж 2016 року важко виокремити найважливіші і найбільш значущі справи. Але поза тоннами вареників і домашніх смаколиків упевнено бачимо реальні результати.
Отже, у фокусі традиційно Луганщина. Співпраця на рівні окремих районів та міст Львівщини і Луганщини, інформаційний прорив у вигляді мовлення FM «Галичина» на сході, десятки поїздок діток на Львівщину, допомога українською книжкою бібліотекам прифронтових районів, дитячі майданчики, культурна експансія кращих колективів на обох теренах, обмін вчителями...
Власне, саме ці акценти, покликані вщент розгромити тези про різні сорти України, нахабних сєпарів і злих бандерівців та початки інформаційної боротьби, які були визначальними для автора і нашої невеличкої волонтерської команди цьогоріч. І саме їх ставитимемо собі на вістря боротьби за перемогу у 2017.
Зустріч львівських педагогів, які повернулися з Луганщини, там протягом місяця вони навчали місцевих школярів
Що найбільше бракує на цьому марафоні довжиною «10 років +»?
Зміни візуальної картинки у прифронтовій території. Від слів «Відродимо український Донбас» час вже переходити до справи. Так, сьогодні, слід визнати, що вся місцева влада, як виконавча так і самоврядна, має перейти від роботи в режимі служби надзвичайних ситуацій до роботи на місцевий розвиток. Мають коштом державного і місцевого бюджетів розпочатися роботи на десятках і сотнях об'єктів соціальної сфери: амбулаторіях, садочках, школах. Усі УФСІ, Світові Банки, ПРООНи і інші міжнародні інституції мають впрягтися в цю роботу.
Саме на українському сході мають розпочатися нові будови суперсучасних лікарень майбутнього (не плутати з тим, що не склалося), центрів соціальних послуг, хоспісів, прозорих будівель нової поліції. А ще – має розпочатися реальна програма будівництва масового соціального житла як для спеціалістів бюджетної сфери готових працювати на Луганщині, так і для того, щоб відселити ні в чому невинних людей з «лінії зіткнення».
Вкрай важливим фактором, здатним змінити багато уявлень про схід і життя в прифронтовому регіоні, є питання реконструкції дорожньої інфраструктури і освітлення автошляхів. У вищезазначених напрямках, з реалізацією яких держава Україна, на жаль, продовжує запізнюватися, і заховано наближення дати остаточної перемоги над ворогом у часовому режимі «10 років +». Бо на територіях, які тимчасово контролюються терористичними урядами, так званих ДНР і ЛНР, нічого з вищеописаного не відбуватиметься. За ці мінімум дві п'ятирічки має бути збудована зрозуміла для пересічного погляду картина і перспектива частини України, що стрімко розвивається до межі лінії «нуля», за яким залишиться сірість і убогість, підсилена менеджментом «руського міру».
Проникність через КППВ і не тільки зумовить постійне обговорення контрастів, що лише ростимуть, які не перебити ніякою пропагандою. Це власне не варіант КНДР і Республіки Кореї, бо на залізну завісу окупанти не наважаться. А відтак істотні відмінності соцрозвитку і рівня інфраструктури зумовлять ріст критичних і протестних настроїв до окупантської терористичної влади за «нулем», безліч можливостей для агентурної роботи, партизанщини, і всього іншого, що спростить перемогу.
Звісно, що у виборі, на що мають іти державні гроші – на відбудову прифронтової зони (у спосіб і з метою описаній кількома реченнями вище) чи на переозброєння, нові ПВО і розробки ракетних комплексів та авіації, автор блогу у 2016 році обирав власне другий варіант. Причому, якщо у 2015-му і 2016-му це слід було робити беззастережно, то у 2017-у ситуація мала б змінитися – власне через розуміння часових перспектив виникнення можливостей для перемоги над ворогом.
Так, новітні «Вільхи», «Громи», «Горлиці» є критично важливі для успіху в обороні і задля перспективи наступальних операцій. Проте перемоги даватимуться значно більшою кров'ю, коли не буде передумов для широкого незадоволення громадян України, які сьогодні мешкають на окупованих територіях. А пробити міцний щит кремлівської пропаганди можливо лише сукупними заходами, переліченими кількома реченнями вище. І чи не найскладніше в питаннях соцрозвитку на сьогодні – воля найвищих посадових осіб розпочати цей процес.
«Вільхи», «Громи», (на фото), «Горлиці» є критично необхідні для наших бійців задля успіху в обороні України
24-а поїздка
Окрім дороговказів на майбутнє і власного рецепту для #перемога, короткий звіт про цю крайню поїздку. Два буси, набиті доверху домашніми смаколиками, які так люблять на передовій, виконали функції посередників – все вже в хлопців. Один з батальйонів героїчної «двадцять четвірки» отримав у дарунок джип "Міцубісі", львівські нацгвардійці та бродівські розвідники докомплектувалися разом з 24 ОМБр господарським реманентом, а один з батів «вісімдесятки» ось-ось отримає вкрай необхідний кабель.
Схід. Передали одному з батальйонів такий потрібний їм автомобіль
16 бібліотек Новоайдарщини отримали по комплекту з 52 одиниць сучасної української книжки. А Луганській ВЦА дістались у подарунок кілька дідухів і Вифлеємський вогонь. З нашими партнерами з місцевої влади обговорили перспективи чергових вчительських та культурних обмінів. А ще передали солодкі подарунки для дітей з місцевого інтернату. Як тільки спадуть морози на місці загибелі українських Героїв буде встановлено ще два привезені вже хрести. А ще море зустрічей, рукостискань з оборонцями східних рубежів, домовленостей на наступні поїздки тощо. Двох Героїв з Нацгвардії, котрі отримали відпустку, відвезли додому на Львівщину.
Привезли у Луганську ВЦА Вифлеємський вогонь Миру – символ нашої єдності
Ось така видалася моя 24 за власним ліком поїздка. Дякую всім, хто допоміг, долучився і терпів відсутність вдома усіх членів нашої волонтерської команди.
Усіх із прийдешнім Новим роком та Різдвом Христовим! Віримо у перемогу!!!