Різдво починається тоді, коли його відчуває наше серце. І в цьому очікуванні дива важливо бути поряд із тими, кого любимо, і дарувати світло тим, хто його потребує. Герої книжки створили власний адвент-календар. Щодня оповідачка, її чоловік Амвросій та приятелька Христина вигадують одне для одного завдання, які не тільки примножують радість, а й відкривають чимало нового зі світу культури.
Цей затишний адвент-календар подарує віру в диво, яке неодмінно здійсниться, і стане для вас інтелектуальною грою-мандрівкою, у якій вільно й невимушено поєднуються особистості української та інших європейських культур. І будьте певні: під час виконування цих передріздвяних завдань зовсім не соромно зізнатися, що ти чогось не знаєш. Книжка вийшла у видавництві Vivat.
Романи та казки для дорослих Дзвінки Матіяш мають у собі особливу містичну атмосферу, дарують тонке відчуття багатошаровості нашого життя. Відомими стали вже її дебютні книжки «Реквієм для листопаду», «Роман про батьківщину», а також пізніші «Дорога святого Якова» і «Мене звати Варвара». Авторка навчалася у «Києво-Могилянській академії», а згодом закінчила аспірантуру в Європейському колегіумі польських та українських університетів. Перекладає з польської та білоруської. Лауреатка багатьох українських та закордонних премій.
***
Пошуки своєї різдвяної музики виявилися дуже приємними. Спершу я по багато разів переслухала всі улюблені колядки, поєднавши це заняття з прибиранням. Бо вже підозріло давно не прибирала. І шар пилюги на підвіконнях таки змусив мене ввімкнути порохотяг. Перш ніж ліквідувати пил, пальцем малюю на ньому маленькі й більші серця – як у дитинстві. Або ще так: велике серце, а в ньому – менше серце, а в тому – ще менше. Аж поки залишиться місце тільки на крапку. У дитинстві я думала, що саме з цієї крапки починається любов. Цілком може бути, що так воно і є.
Після прибирання я працюю, себто редагую статтю. А під час редагування музику слухати не можу. Хіба що музику літер, слів та речень, але її, вочевидь, можу чути тільки я. Звісно, сьогодні вона також різдвяна.
Узагалі, слово «Різдво» саме по собі дуже музичне. Навіть коли просто його пишеш, уже з літер лунає музика. Принаймні я її відчуваю.
Рука тягнеться до синього фломастера, знаходить аркушик паперу й виводить слово «Різдво» багато разів, поки на папері майже не залишається місця. Синій колір до Різдва найбільше пасує, хоча, звісно, слово «Різдво» можна писати й іншими кольорами. Тоді й музика буде інша, ясна річ.
А ще з кожної літери слова «Різдво» можна «повиймати» інші слова – і вони стануть невидимими подарунками для нас із Амвросієм і для нашого дому.
Я з дитинства вигадую різні ігри зі словами й маю звичку грати в них сама з собою. Коли хочеться, не шукаючи товариства. Отож вирішую, що можу зіграти в маленьку різдвяну гру зі словами просто зараз. Хочу отримати декілька лінгвістичних різдвяних подарунків.
Із літери Р «виймаю» слова «радість» і «річка» – Йордан, або Дніпро, або Дунай із колядки про Миколая, що сидить у кінці столу. Цю колядку я вже слухала сьогодні, і щоразу вона невимовно мене тішить.
Знову її вмикаю, щоб почути цю мелодію та послухати, як зі сліз святого Миколая розливається Дунай, у якому купається Христос. Логіки в цьому немає, але ж як гарно! Гадаю, що хотіла б мати в кімнаті маленький фонтанчик, бо ж річки тут явно буде забагато. Треба записати цю мрію в мій розлогий Список Важливих Бажань.
Із літери І «виймаю» слово «іній» і думаю, що хочу цієї зими фотографувати дерева, укриті інеєм. Люблю білі зимові садки – вони чарівні не менше, ніж в інші пори року. А за інеєм тягнеться слово «імла» – прозора й прохолодна. Від цих слів мені стає легко і світло. Так, ніби вмію літати не лише у снах і ніби зараз досить тільки захотіти – і я можу піднятися під стелю й висіти там, як повітряна кулька. А потім повільно опуститися на підлогу. Здається, що таке ставалося з Мері Поппінс та її вихованцями.
Із літери З само собою «виймається» слово «зірка» – саме та, на яку всі очікують у Святвечір. Зірка, за якою йшли троє царів. Зірка-дороговказ. Зірка, яка має що розповісти і про яку розповідатимуть через тисячі років. Люблю зоряне небо, люблю містерію темряви, бо лише в темряві можемо милуватися зірками, роздивлятися сузір’я, читаючи карту зоряного неба. До речі, відомих на нинішній день сузір’їв рівно вісімдесят вісім. Вісімки завжди нагадують мені про знак нескінченності, про вічність, яку ми носимо в собі. Ми дуже багаті, тільки часто забуваємо про це. Але мені не ліньки повторювати щодня, що ми багаті.
Різдво, яке щороку настає вчасно й незмінно, – це ще один новий шанс згадати про свої внутрішні багатства та скарби. І використовувати їх – нехай не припадають порохом, не лежать за сімома замками.
Із літери Д «виймається» слово «дім». Нині в нас удома дуже затишно й тепло, ми з Амвросієм багато зробили для того, щоб наш будинок став місцем, куди хочеться повертатися, де приємно перебувати. Також згадую про затишний дім моїх батьків – цей затишок і спогади звідти супроводжують мене завжди, хай би де я була. У моєму власному домі, точніше, у нашому спільному, також є часточка домівки моїх батьків. І Амвросієвих, ясна річ.
А ще «виймаю» з літери Д слово «добре» – люблю фразу «Все добре!», часто повторюю її навіть тоді, коли все незрозуміло, непевно і бозна-як. Але слова «Все добре!» стають указівником, стрілкою, за якою йду, щоб вибратися із непростих ситуацій. І якоїсь миті справді все стає дуже добре.
Із літери В «виймаю» слово «вода» – з якої ми складаємося на шістдесят відсотків. Чи на сімдесят? Вода, яка насичує, а не просто тамує спрагу. Вода жива й цілюща. Кожен ковток чаю може зцілювати тіло, робити його сильнішим, здоровішим і гармонійним. У стресовій ситуації мені завжди досить помити руки й сполоснути обличчя, щоб заспокоїтися й відновити рівновагу.
Згадую мої улюблені процедури для очей – коли в кожне око по черзі бризкаєш холодною водою. Сорок пригорщ для лівого ока і сорок – для правого. Це дуже корисно для очних судин, а коли щодня по багато годин працюєш за комп’ютером, стає конче потрібною процедурою.
Тож не дивно, що з літери О «виймаю» слово «очі» – здивовані й широко розкриті, космічно-бездонні й завжди гарні, – якими дивимося на світ, що нас оточує. У дитинстві я дуже любила малювати людські очі, і якби в мене спитали, що в людському тілі мені подобається найбільше, я б не задумуючись назвала очі. І Різдво дивиться на нас величезними здивованими очима – завжди.