В теорії горювання Елізабет Кублер-Рос йдеться про 4 стадії-завдання, з якими має впоратися людина, аби психологічно подолати горювання втрати. Це:
- Заперечення. Завдання: усвідомити, що втрата реальна та визнати її;
- Оплакування. Завдання: дати собі простір пережити смуток, пов‘язаний із втратою;
- Адаптація. Завдання: налаштувати своє життя у відповідності до нових обставин;
- Особистісне зростання. Воно настає невідворотно, якщо виконані попередні етапи.
Суть в тому, що перейти до наступного завдання неможливо, не виконавши попереднє. І є ідея про те, що горюємо ми не за людиною, а за тим, ким ми були і як почувалися поряд з нею.
Втім, я часто помічаю, що ті ж стадії ми проживаємо у зв‘язку з різними втратами у нашому житті: розрив стосунків, втрата роботи, переїзд. І те ж стосуватиметься війни. Адже всі ми втратили наші звичні життя, наші плани, наш спокій та відчуття безпеки. А з усім цим втратили себе колишніх.
Помітила за собою, як перейшла зараз нарешті до стадії адаптації:
- закрила кабінет, бо нарешті визнала і прийняла, що моя робота змінилася. І далі життя професійно пішло не так, як я собі уявляла кілька років тому. Не краще і не гірше, просто інакше;
- стала відкладати на продукти й побутові витрати більше. Нарешті визнала, що ціни таки виросли і доведеться з цим жити;
- перестала їсти, як не в себе. Визнала, що цей стрес зі мною надовго і доведеться шукати більш ефективні методи з ним справлятися.
Оплакування теж було. Воно нещодавно прибило мене емоційно так, що ледь зібрала себе до купи. Так і не заплакала, але той сум за колишнім життям з’їдав всі мої сили і їх майже ні на що більше не залишалося.
Думаю, визнати, що війна тут і що вона надовго, точно корисніше для психічного здоров‘я, аніж заперечувати реальність і сподіватися, що все от-от закінчиться. Або робити вигляд, що нічого не змінилося.
А як ви? На якій стадії? Як даєте собі раду?