Помітив, що люди, котрі ніколи не жили в Росії, нівроку дивуються тій цинічній радості, з якою тамтешнє населення відгукується на вбивства російсько-терористичними військами захисників України. Справді, читаючи коментарі росіян у соціальних мережах, можна подумати, що багато з них захворіли вампіризмом.
Насправді жодних особливих відхилень у психічному здоров'ї у більшості мешканців Московії, швидше за все, не спостерігається. Така разюча агресивність і жага крові сусідів йде корінням, зокрема, в субкультуру гопників, якою найбільша за територією країна світу пронизана буквально наскрізь.
За даними російського Центру проблемного аналізу та державно-управлінського проектування, в Російській Федерації налічується близько 50 мільйонів гопників. Ця цифра вказана у доповіді організації, опублікованій 2014 року. Цифра відверто вражає! Для країни з населенням 146 млн осіб така кількість носіїв однієї з найогидніших субкультур – не просто велика, а катастрофічно велика. Якщо кожен третій в країні – гопник, то ніхто просто фізично не зможе надійно відгородитися від впливу цього середовища.
Варто пояснити, що серед різних субкультур фахівці виділяють спільноти, учасники яких регулярно збираються для якоїсь спільної діяльності, поділяють спільні цінності та правила. Одним із підвидів цієї субкультури є «напівкримінальні групи». Ось до них і належать гопники, за класифікацією автора згаданої доповіді – О.Куропаткіної.
За висновками вчених, субкультура гопників в Росії має давні традиції. У колишньому СРСР їх зневажливо називали вуличної шпаною. Є, як мінімум, дві версії походження слова «гопник». Перша – від слова «гоп-стоп», що на злодійському жаргоні означає пограбування. Згідно з другою версією, біля витоків терміна може стояти російська абревіатура двадцятих років минулого століття ГОП – «Городское общежитие пролетариата».
Самі себе гопники, пише Куропаткина, в окрему групу зазвичай не виділяють, воліючи іменуватися «пацанами». Групуються «пацани» навколо двору і району. У кожному такому неформальному об'єднанні є свій лідер, районний «князьок», що підпорядковується, своєю чергою, «старійшинам» – вищим кримінальним авторитетам.
Територію «свою» гопники захищають від «чужих» дуже агресивно. Особливо дістається від них різного роду неформалам і «чорним». У Москві часто доходить до вбивств інородців. Нападають гопники завжди скопом, при цьому виявляють особливу жорстокість. Причетність до групи «своїх» зведена у них в культ. Щоб побачили і оцінили однодумці, нібито допускаються будь-які правопорушення. Якщо перед вами нахабний, грубий і агресивний молодик, цілком імовірно, що він належить до одного з місцевих угрупувань гопників.
Хоча ці угруповання складаються з «реальних пацанів», у них на правах «подруг» можуть входити і дівчата, як правило, не з найблагополучніших сімей. Гопників можна розпізнати по дешевих спортивних костюмах, кедах і кепках-таблетках або бейсболках. З музики вони віддають перевагу «російському шансону», або «блатним пісням».
Деяке уявлення про те, хто такі гопники і чим вони займаються, дає пісня з репертуару пітерського співака Олександра Розенбаума. «Гоп-стоп, мы подошли из-за угла. Гоп-стоп, ты много на себя взяла. Теперь расплачиваться поздно...» – співається в цій нібито напівжартівливій пісні. Наприкінці її звучать такі слова: «Я прощаю всё, кончай её Семэн».
Ну, ви зрозуміли – підловили молоду жінку в підворітті «пацани» з ножами... Здається, що в пісні «прославляється» не путінська епоха, а окремі часові відрізки після Жовтневого перевороту та Другої світової, а також пріснопам'ятні 1990-ті, коли бандити й хулігани майже безперешкодно тероризували населення. Але нині в пісні чується натяк. Адже і зараз, через багато років після розгулу організованих банд, вулична злочинність в Росії не вщухає. Тільки за перше півріччя цього року, за даними Генпрокуратури РФ, вона зросла на 5,2% порівняно з аналогічним періодом минулого року.
Звичайно, гопництво означає не тільки злодійство, грабежі і насильство. Не менш важливо розуміти, що в цьому середовищі «вмирають» громадянські риси людей. У Росії, згідно зі статистикою, майже половину гопників становлять підлітки 14-18 років. Пройшовши таку «школу життя», вони практично назавжди перестають бути громадянами, чи то пак людьми, у яких існують правові відносини зі своєю державою.
У середовищі гопників правове начало до межі приглушене, ставка у вирішенні більшості питань робиться на силу, хитрість, обман за всяку ціну. Підлість та цинізм щодо «чужаків» схвалюється і заохочується. Мешканці даного середовища значною мірою втрачають сприйняття загальноприйнятих моральних принципів. Тим часом, виростаючи, підлітки поповнюють лави дорослого населення. Цей вал наростає і наростає... А потім усі дивуються: звідки, мовляв, в Росії стільки прихильників авторитарного президента і кривавих авантюр Кремля за кордоном?
Зрозуміло, якби апологети путінського режиму забажали, вони б запросто звели цю гнилу субкультуру до розумного мінімуму. Але путіністи не тільки не перешкоджають її існуванню, вони гласно й негласно її підтримують. Наприклад, Путін особисто благоволить клубу байкерів «Нічні вовки», якім верховодить відомий Олександр Зладостанов («Хірург»). Цей клуб – не що інше, як угруповання дорослих гопників. Влада не раз використовувала їх з політичних мотивів.
Не виключено, що Путін тягнеться до такого середовища суто інстинктивно. Адже, мешкаючи в юнацькому віці у пітерських дворах, він просто фізично не мав можливості відгородитися від субкультури «гопників», якою з давніх давен «славився» Санкт-Петербург (Ленінград).
Багато звичок «кремлівського пахана», його нахабство, безпринципність, постійна ставка на силу і напівблатний жаргон дають підстави вважати, що в ранні роки життя він належав до субкультури гопників. Та й сам путінський режим звалився на Росію за методом «гоп-стоп». Нібито з-за рогу, по-блатному і з «фінкою» (ФСБ) в руці.
Путін, судячи з усього, добре засвоїв методи гопників. Так, кілька років тому Кремль створив молодіжне екстремістське об'єднання «Наші». Грошей платників податків на нього не шкодували. І «нашисти» старалися. Наприклад, відзначилися низкою гучних витівок проти іноземних дипломатів, котрі критикували Кремль. Били опозиційно налаштованих громадян. Фактично, «Наші» теж були об'єднанням гопників, хоча вже більш просунутих.
До речі, окрім примітивних гопників, фахівці виділяють в Росії їх підвиди – «чави» і «полугоп». «Чави» – такі ж напівкримінальні групи дрібних хуліганів, котрі стали фахівцями, що добре заробляють. Вони теж носять одяг спортивного стилю, але, на відміну від гопників, брендовий і дорогий. А «полугопи» виглядають як респектабельні представники середнього класу. Вони намагаються нічим зовні не відрізнятися від звичайних людей, однак зберігають «гопницьку» нахабнувату й агресивну самовпевненість, крайній прагматизм і напівтюремний жаргон. Володіють різними малими і середніми бізнесами. Зазвичай люблять називати себе «реальними пацанами».
Швидше за все, мешканці Кремля зберігають і культивують всю цю субкультуру, тому що розуміють: люди з напівкримінального і морально занепалого середовища звикли жити за вовчими законами, звикли до жорсткої субординації. Гопники рідко ставлять начальству зайві питання, а за подачки готові виконати будь-які незаконні «прохання», наприклад, провокації проти учасників мирних мітингів.
Гопники, котрі досягли повноліття, можуть формально виконувати якісь цивільні обов'язки, зокрема ходити на виборчі дільниці під час виборів. А чому б і ні? Адже на виборчих дільницях завжди продають дешеву горілку... Але гопники ніколи не повстануть проти головного пахана, поки той дає їм можливість жити «по понятіям».
Так вони і йдуть по життю пліч-опліч – десятки мільйонів російських гопників, котрі не є справжніми громадянами Росії, як і їхні покровителі-путіністи, що тонуть у брехні й крові. Такі союзи ніколи не роблять державу міцнішою і благополучнішою. Рано чи пізно цей союз в РФ зруйнується, і ціна за позбавлення від низькопробної субкультури для країни буде чималою.
Наостанок зауважу, що в Україні середовище гопників не настільки розвинене, як у «Путінстані», але теж вельми відчутне. Наприклад, всім відомі «тітушки», які били активістів під час всенародного Майдану і акцій на сході країни, є характерними представниками цієї субкультури. Якщо вчасно звернути увагу на це середовище, витратити зусилля і засоби для його планомірного переналаштування, то Україна вбереже себе від багатьох неприємностей. Над цим може працювати не тільки влада, а й волонтери.