Цього вересня минає 510 років від битви під Оршею (сьогодні Білорусь). Тоді, 1514 року, очолюване князем Костянтином Острозьким військо розбило московитів. Цей непересічний момент – лиш епізод з історії Острозьких, давнього і знатного роду. Острозькі були полководцями, багатими землевласниками, меценатами, а їхня спадщина – цінна складова частина української історії. Навіть приклад із битвою під Оршею, про яку українці на загал почали активно говорити відносно недавно, переконливо демонструє, що про рід Острозький варто знати більше, аніж діяльність князя Василя-Костянтина Острозького – а саме так було раніше.
Оповите туманом історії походження роду
Засновником роду Острозьких вважають Данила, князя на Острозі, Холмі і Турові. Він жив у XIV столітті, згадується в 1340-х роках у контексті боротьби князя Любарта та короля Казимира ІІІ за Волинь. На чолі русько-литовських військ князь Данило боровся проти ординців у битві на Синіх Водах (1362 р.). На місці давньоруського городища він почав зводити комплекс споруд, відомих пізніше як Острозький замок. Брак відомостей про Данила Острозького ускладнює відповідь на питання про походження роду. Острозьких пов’язують із двома правлячими династіями – Рюриковичами й Гедиміновичами. Врешті, вони й самі не мали однозначної позиції щодо свого походження.
Покровителем роду вважають Федора Острозького (1386-1441). Більша частина його життя минула у війнах, а у зрілому віці він прийняв постриг у Києво-Печерській лаврі як Феодосій. Згодом був проголошений святим. Князь Костянтин Острозький (1460-1530) очолював військо, яке 1514 року перемогло під Оршею московитів. Це дозволило Великому князівству Литовському, Руському та Жемайтійському (далі – ВКЛ) стати провідною силою у Центрально-Східній Європі й утвердитись у статусі володаря руської спадщини. Про молоді роки князя відомо мало, але у другій половині життя він зажив слави видатного полководця: командував військами ВКЛ, воював з татарами, московитами тощо. Сучасники називали його «другим Ганнібалом». За військові успіхи князь отримував маєтки, звання і посади. Це заклало підвалини майбутньої могутності Острозьких, а він сам став одним із найбагатших у ВКЛ.
«Багатий, як Острозький». Обов’язки і місія
Василь-Костянтин Острозький (1526-1608) відомий як «некоронований король Русі». Він успадкував значні маєтки і примножив їх завдяки шлюбу й господарській діяльності. Дружиною князя була Софія, донька коронного гетьмана Яна Тарновського. Це один із найвпливовіших діячів Корони Польської свого часу. Не поступався Тарновському і зять. Острозький мав підстави для боротьби за трон декількох держав, але кар’єру будував у ВКЛ, пізніше Речі Посполитій: був володимирським старостою, маршалком волинської шляхти, київським воєводою. Це важливі посади. Остання давала йому місце в Сенаті Речі Посполитої.
Князь знаний захисник православ’я, але не все так однозначно. Він був прихильником реформи церкви, контактував із різними діячами й середовищами. Іпатій Потій (1541-1613), який багато зробив для створення унійної церкви й очолював її, був наближеною до Острозького людиною. Католицький полеміст, єзуїт Пьотр Скарґа, саме князю Василю-Костянтину присвятив трактат «Про єдність Церкви Божої» (1577 р.), де критикував східних патріархів та очолювані ними спільноти. Острозькі спілкувалися з членами «Товариства Ісусового». Коли ж події довкола унії й церковного собору пішли не за планом князя, він зайняв позицію, якою й відомий – став противником унії. До того ж ще й часто кооперувався з протестантами.
Непересічна в нашій історії подія – заснування Острозької слов’яно-греко-латинської школи 1576 року. Заклад славився випускниками, які визначали політичне й культурно-освітнє життя регіону. Князю Острозькому вдалося залучити багатьох видатних діячів: батько і син Смотрицькі, письменник Дем’ян Наливайко, математик і філософ Ян Лятос, майбутній патріарх Кирило Лукаріс, друкар Іван Федорович тощо. В Острозі була школа, діяла друкарня, цей осередок називали «Академією». Варто згадати і племінницю князя Василя-Костянтина Гальшку (1529-1582). Попри важку долю, останні роки життя донька Іллі Острозького жила в Острозі, опікувалась школою-академією.
Жіноча лінія Острозьких – тема окремої розповіді. Вона дуже цікава. Донька Василя-Костянтина, Катерина (1560-1579), була дружиною польного гетьмана литовського Христофора Радивила, а їхній син, Януш, – улюбленим внуком князя Острозького. Внучка Василя-Костянтина, Катерина (1602-1642), була дружиною київського воєводи Томаша Замойського, а ще матір’ю Гризельди Замойської – дружини князя Яреми Вишневецького. Це лиш кілька прикладів, і вони вже вражають. Подібних прикладів можна навести багато, а ще більше – розповідати про культурну діяльність і меценатство жінок, пов’язаних з родом Острозьких.
Казкові багатства, вигасання роду й ординація Острозьких
Василь-Костянтин Острозький виховував синів Януша (1554-1620) й Олександра (1571-1603). Особливі надії князь покладав на другого. Із 1593 року той став Волинським воєводою і поступово перебирав справи батька. Проте князь Олександр помер у досить молодому віці, єдиним спадкоємцем залишився Януш. Він був краківським каштеляном і перейшов на католицизм. Так опинився за бортом української історії. Його діяльність, ставлення до православних часто очорнювали. Проте Януш не переставав від цього бути Острозьким, виявився здібним політиком. Він був серед найбагатших людей свого часу. Історик Сергій Плохій пише, що на початку XVII століття у скарбниці князя Януша було достатньо добра, щоб покрити два річні бюджети Речі Посполитої.
У Януша Острозького не було спадкоємців по чоловічій лінії, і він вирішив створити ординацію Острозьких. Тобто єдиний цілісний фонд маєтків роду. До ординації входили володіння Острозьких у Речі Посполитій: 24 міста, майже 600 сіл тощо. Ці маєтності не могли продати чи поділити. Їх успадковував старший син у родині. Ординат зобов’язувався виставляти 600 воїнів на потреби Речі Посполитої, мав доглядати за замками в межах ординації, сприяти обороні від турків і татар, бути католиком і користуватися гербом Острозьких. Не кожен рід у Речі Посполитій мав подібне. Це свідчить про статус Острозьких.
Після смерті Януша ординація перейшла синам його доньки і князя Олександра Заславського. Князю Владиславу-Домініку Заславському (1616-1656) було п’ять років, коли він став ординатом. Його управління маєтками у зрілому віці стало найкращим періодом в історії ординації Острозьких. Після Заславських ординацією володіли Радивили і Любомирські. У другій половині XVIII століття – Сангушки. Десь тоді розпочалися розмови про поділ ординації. Серед претендентів були впливові магнати. Зокрема, князі Чорторийські. Інтерес був і від Мальтійського ордену, який теж претендував на ординацію. Це питання виявилося складним і заплутаним, навіть королю довелося втручатися. Припинили ж існування ординації Острозьких уже в часі поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII століття.
Острозькі і ми
Історія князів Острозьких – це довга і насичена важливими подіями розповідь. Вона навіть триваліша, ніж можна собі уявити. Острозькими себе іменували князі Заславські. Ординація Острозьких існувала до кінця XVIII століття, а жіноча лінія роду – окрема тема.
Серед Острозьких були воїни, політики, меценати і навіть святі. Це люди із цікавими біографіями, і вони, безумовно, вартують уваги. Хтось із них не встиг реалізувати свій потенціал. Інші нам не подобаються, бо не вписуються в наявні в наших головах рамки. Тому домінантний сьогодні наратив про Острозьких є дещо вибірковим і неповним. Це дарма, адже більша частина представників роду були людьми дієвими і з відчуттям обов’язку – перед Вітчизною, родиною, краєм. У них є чому повчитись. Особливо що стосується життєвої активності, цілеспрямованого втілення задумів. Також варто розуміти, що історія роду Острозьких, як і будь-якого іншого на наших теренах, це більш ніж кілька «зручних» фактів з біографії князя Костянтина Івановича чи князя Василя-Костянтина.