Епопея із розробки проекту Перспективного плану на Львівщині зайшла у глухий кут. Можна поставити більше запитань – а як же об’єднувати територіальні громади, аніж почути фахових і конструктивних відповідей.
Зрештою, завершення децентралізації – процес незворотній і необхідно дотриматись щонайменше простих рекомендацій з ефективного застосування положень Методики формування спроможних територіальних громад, затвердженої Постановою КМУ від 8 квітня 2015 р. №214.
1. Оприлюднення та обговорення базового проекту перспективного плану.
Ключовою проблемою у формуванні проекту перспективного плану була відсутність відкритості та прозорості у його розробці. Розміщення інформації чи окремих матеріалів на сайті чи фейсбук-сторінці облдержадміністрації, які безпосередньо стосувалися перспективного плану, не є достатнім.
Представники обласної державної адміністрації не використали всіх можливих каналів інформування та елементарного роз’яснення сутності, принципів і критеріїв розробки відповідного проекту перспективного плану. Зрештою, ані самі громади, ані експерти, які залучались до розробки, не були ознайомленні з самими проектами планів та паспортами спроможних громад.
Особливістю і змістом проекту перспективного плану є зважений баланс інтересів людей і громад, а не віртуальний кабінетний формалізм чи кулуарні домовленості.
Базовий проект перспективного плану з усіма обґрунтуваннями повинен бути оприлюднений у всіх можливих форматах, а зацікавлені сторони мають мати достатні інструменти для внесення аргументованих і конструктивних пропозицій.
2. Створення експертної робочої групи для розробки проекту перспективного плану.
Ефективність робочих та дорадчих органів полягає не їх чисельності чи кількості, а у розумінні компетенції відповідного органу та здатності формувати пропозиції до порядку денного реалізації місцевої політики (policy).
На жаль, в обласній державній адміністрації відсутня ефективна практика функціонування дорадчих органів, адже створення громіздких і квазілегітимних дорадчих чи експертних груп, є радше віртуальним перманентним процесом, а не результатом, орієнтованим на якісні зміни.
Саме тому, створення міжвідомчої робочої групи у складі 70 осіб, було приречено на потенційний балаган і заговорювання гострих проблем, а не пошуку шляхів їх вирішення.
Зрештою, як зазначено у самій Методиці формування спроможних територіальних громад, до складу робочої групи повинні входити представники облдержадміністрації, органів місцевого самоврядування та громадськості. Звичайно, голова ОДА мав би забезпечити якісне представництво чиновників, територіальних громад і експертного середовища при формуванні складу робочої групи.
Ключова функція робочої групи – імплементація оптимальних моделей формування спроможних громад, узагальнення всіх пропозицій та зауважень, проведення публічних консультацій безпосередньо у територіальних громадах з метою розробки обґрунтованого і зрозумілого документу, який враховуватиме інтереси громад, а не «побажання» політичних середовищ.
3. Проведення безпосередніх консультацій з територіальними громадами.
Урядова методика формування спроможних громад передбачає обов’язкове проведення консультацій з представниками територіальних громад, а також органами місцевого самоврядування та їх асоціаціями, громадськими об’єднаннями та суб’єктами господарювання.
Недостатній діалог, або ж повна відсутність діалогу з територіальними громадами з питань децентралізації та формування спроможних територіальних громад, створила враження на кшталт «говоріть що хочете, а ми зробимо по-своєму».
Як це має відбуватись? Уповноважені представники ОДА або ж сам Голова ОДА не мусять ховатись від людей чи сидіти у кабінетах, а безпосередньо їхати у громади і чути від людей, що вони хочуть, як вони бачать своє майбутнє, а також доносити і роз’яснювати їм бачення потенційного об’єднання.
Публічні консультації або ж консультації з громадськістю – це не ноу-хау, а звична і демократична практика залучення громадян до формування та реалізації державної чи місцевої політики.
4. Конструктивні та обґрунтовані пропозиції територіальних громад.
Будь-який діалог – це бажання і вміння чути один одного. І цей процес має будуватись на розумінні незворотності реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою. Надмірна політизація і маніпуляції навколо процесу розробки проектів перспективних планів спричиняють різноманітні акції протесту, численні громадські слухання, збирання підписів та незаконні перекриття доріг.
Вимоги про те, що «ми не хочемо, тому що не хочемо» об’єднуватись чи не об’єднуватись, є досить суб’єктивними. Системно культивуються міфи та фейки про знищення міст і сіл, тотальний розпродаж земель, неможливості отримання адміністративних послуг (наприклад, довідок) чи якісної медичної допомоги.
Мабуть, багато вимог і побажань місцевих активістів є насправді правильними за своєю суттю, але вони також мають містити чіткі та об’єктивні соціальні та економічні обґрунтування.
5. Розробка проекту перспективного плану відповідно до критеріїв методики.
При розробці проекту перспективного плану першочергово мають братись до уваги критерії формування насправді спроможних громад, позиції людей і територіальних громад, врахування історичних, географічних та культурних і інших особливостей розвитку адміністративних одиниць, і об’єктивна необхідність утворення саме таких громад. Навіть, якщо це будуть непопулярні рішення, відповідальність за їх прийняття повинні брати на себе посадовці.
Безумовно, кожна громада мусить розуміти, яким критеріям вона відповідає чи не відповідає, чи достатньо вона є спроможною. І це має бути не лише у формі таблиці, без будь-яких цифр і обґрунтувань, а у вигляді якісного і публічного документа.
Будь-яка «ручна» децентралізація, кабінетне «нарізання» територій чи просування вузьких інтересів місцевих «князів» спричинятиме потенційні конфліктні ситуації.
***
В підсумку, процес децентралізації і розробки проектів перспективних планів спроможних територіальних громад повинен набути якісного іншого змісту. Це має бути конструктивний діалог у форматі «влада – громада», результатом якого мусить стати спільне розуміння формування справді ефективних та спроможних громад.