Насправді ця історія у Львівській обласній раді триває третій рік поспіль. У січні 2015 року приватна компанія Керамбуд звернулася до обласної ради з проханням про гірничий відвід на одному з кар’єрів області. Звичайне, здавалося б, екологічне питання. Проте протягом двох років такий дозвіл рада не надавала…
Коли торік це питання знову винесли на розгляд уже нової каденції народних обранців, я зрозумів його резонансність. Як виявилося, одним із засновників та співвласників названої компанії є відомий на Львівщині Сергій Медведчук, брат ще більш відомого Віктора Медведчука. Після оприлюднення мною цього факту на сесії, усього 6 (!) депутатів проголосували «ЗА».
Мої особисті міркування з цього приводу доволі прості: однозначно потрібно підтримувати бізнес і створення робочих місць. Але коли в країні війна, коли майже щодня ми ховаємо наших Героїв, сприяти компаніям, які мали дотичність до людей з колишньої «регіональної» влади чи людей, які довели Україну до війни, є аморальним і неправильним. Звісно, існують інші думки з цього приводу, певна річ, потрібно розвивати бізнес, але в теперішній ситуації, я вважаю, потрібно слухати серце.
Протягом останніх декількох місяців на профільній екологічній комісії обласної ради порушували це питання. Голова комісії мені неодноразово дорікав голосуванням стосовно Керамбуду. І от минув час, і на останню сесію Львівської обласної ради знову винесли цей проект рішення. Під час його розгляду я вкотре нагадав, хто саме є засновником цієї компанії. На жаль, думка залу цього разу була не настільки категоричною. Вочевидь, із депутатами за ці декілька місяців «попрацювали». За гірничий відвід цього разу проголосувало аж 42 депутати. Але навіть цього виявилося недостатньо, і рішення не пройшло.
Яким же було моє здивування, коли голова обласної ради повторно вніс питання на розгляд сесії - адже депутатів за півгодини більше не стало. Яка в цьому логіка, якщо більшість залу вже сказала «НІ»?!
Як виявилося, думка деяких обранців змінилася, і змінилася кардинально. Так, що на 6 голосів «ЗА» побільшало, що й допомогло рішенню пройти.
І тут у мене виникає ряд запитань. Що сталося за ці 30 хвилин? Чому деякі депутати кардинально змінили свою позицію? Може, з ними правильно «попрацювали»? Може, їм щось гарне запропонували? Може, голова профільної комісії в кулуарах ради знайшов потрібні слова?..
Зрозуміло, голосувати чи ні – це на совісті народних обранців. Але за півгодини змінити свою думку на 180 градусів! Тут щось інше…