Через Міжнародний жіночий день більшість українців вийдуть на роботу аж у середу, 9 березня. Львів'янок перспектива відпочивати довше, звичайно, тішить. Однак чимало представниць прекрасної статі певні: свято треба скасувати, як і всі інші дати, залишені в спадок від Радянського Союзу. Є й багато прихильниць Міжнародного жіночого дня, які пропонують змінити формат свята. Свій початок це свято бере ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Жінки, вимагаючи рівних прав з чоловіками, виходили на вулиці з демонстраціями.
«Жінки були позбавлені права голосу і вони добивались рівних прав з чоловіками. Це малося на увазі, не тільки вибори в парламент чи в місцеві органи влади, а й наприклад, рівності при навчанні в університеті, однакову оплату праці за той самий обсяг роботи», – каже історик, декан історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка Роман Шуст.
У 1910 році на Міжнародній конференції жінок-соціалісток в Копенгагені Клара Цеткін виступила з пропозицією про святкування Міжнародного жіночого дня 8 березня, яке прозвучало як заклик до всіх жінок світу долучитися до боротьби за рівноправ'я. Відгукуючись на цей заклик, жінки багатьох країн включаються в боротьбу проти злиденності, за право на працю, повагу до своєї гідності, за мир. У 1911 році це свято вперше відзначалося 19 березня в Австрії, Данії, Німеччині і Швейцарії. Тоді понад мільйон чоловіків і жінок взяли участь в маніфестаціях. Крім права обирати і займати керівні посади, жінки домагались рівних виробничих прав з чоловіками.
У Радянському Союзі свято прижилось та після Другої світової феміністичний контекст відпав. Тоді невтомних трудівниць, зразкових жінок та матерів бодай раз на рік можна було підбадьорити квітами та подарунками.
Пенсіонерка Стефанія Мальська згадує: у важкі післявоєнні часи приводів для свята було не так вже й багато. Тож вже студенткою не шкодувала часу та сил, щоб потішити маму. Одяг чи парфуми ще треба було дістати. А от з квітами клопотів не було.
«Кожного року на 8 березня я дарувала мамі подарунок. Такого не було, щоб я не подарувала. Тому що в нас мама була трудівниця, бідненька, залишилася сама в 26 років, працювала, тому що не було ні пенсії, нічого. Був трудодень, а на нього що тоді платили?» – каже пані Стефанія.
Жінка згадує свято з ностальгією. Каже: влаштовували з подругами дівочі посиденьки. А от зараз свято можна і скасувати. Натомість вибрати для жіночого свята іншу дату.
Загалом львів'янки мають дуже різні думки з приводу свята. Одні певні, не варто прив’язуватись до політичного коріння свята. Навпаки, зайвий раз привітати жінок, дівчат, матерів та бабусь. Інші ж певні: його треба залишити в минулому.
Акторка та лідерка гурту «Ґоргішелі», Тамара Ґоргішелі вважає: святкувати чи не святкувати – справа особиста. Сама ж називає дату «рудиментом совка» і вже кілька років поспіль попереджає знайомих, аби ті її не вітали.
«Якщо говорити про святкування, то в нас є чудове свято в травні – День матері. 6 жовтня, на Покрови, ми можемо вітати захисників Вітчизни», – вважає Тамара.
А от сучасні феміністки – іншої думки. Марта Фрасоляк певна: свято має залишитись, однак у первинному форматі, бо гендерну рівність не можна замінити квітами та подарунками. Тож 8 березня – гарна нагода згадати про тих же суфражисток, які так відчайдушно боролись за права жінок. Також можна вкотре привернути увагу до невирішений питань.
«Досі гостро стоїть проблема насилля над жінками, зокрема в сім’ї, – каже Марта. – Так, є однаковий доступ до освіти, роботи. Але якщо порівняти оплату праці – вона не є рівна. Дуже багато нюансів виникає з декретом. Тобто не завжди роботодавець буде брати жінку, яка не одружена, бо в майбутньому їй потрібно буде оплачувати декретну відпустку».