Будувати чи не будувати? У сьогоднішніх реаліях це перефразоване гамлетівське питання звучить інакше – коли і як швидко нам починати будувати. Адже рухатися вперед точно потрібно!
До слова, 90% усіх будов, які припинили свою діяльність через вторгнення росіян, вже відновили роботи у Львові. І це без якихось окремих вказівок від посадовців. Просто так диктує ринок і здоровий глузд: забудовники мають виконати свої зобов’язання перед покупцями. Наголошу, мова не про нове будівництво – нові містобуди наразі під час війни не видавалися. Йдеться про будови, які зупинило вторгнення росіян.
Війна фактично перетворила Львів на місто-мільйонник. Адже до майже 800 тисяч львів’ян додалося 220 тисяч людей, що приїхали. За прогнозами, орієнтовно 50 тисяч переселенців оселяться в нашому місті на постійно. Тому очевидно, гостро постає питання житла – тимчасового, соціального і просто комерційного, як зa довоєнних часів. А ще – це в рази більше соціальної інфраструктури: шкіл, садків, медіатек і амбулаторій. У міській раді це знаємо, розуміємо і навіть уже щось робимо. І скоро про це навіть розкажемо.
Тепер про саму містобудівну галузь у Львові. А швидше, про людей, які в ній працюють.
Якщо взяти всі житлові комплекси у Львові, які зараз у процесі зведення, на їхніх будовах задіяні орієнтовно 10 тисяч людей. Це 10 тисяч робочих місць. Але не лише. Бо самі знаєте, що таке будова і суміжні з нею процеси. Щоб звести і здати в експлуатацію будинок, потрібні не тільки метал, бетон і робочі руки. Це і вікна, це і проведена електрика, це і змонтоване та під’єднане опалення, це вода та каналізація, зрештою, це навіть меблева галузь. Бо в нових квартирах ніхто не буде спати на підлогах. Одним словом, це ціле коло пов’язаних, процесів, бізнесів і робочих місць.
Тому так, будівництво для економіки країни – це дуже важливо.
З одного боку, маю багато повідомлень у соцмережах щодо тимчасового житла, численні візити представників забудовників і решти причетних до будівельної галузі – бізнес хоче працювати. Їхні аргументи зрозумілі і очевидні – не почнемо працювати вже, можемо не запрацювати зовсім. Зрештою, всі зрозуміли, що війна закінчиться не так скоро. Бізнес має пристосовуватися та працювати в таких умовах. І без перебільшення: без відновлення економічних процесів перемога неможлива. І це стосується також будівництва, тому ми маємо рухатися вперед.
З іншого боку, якщо послуговуватись медичною термінологією, війна – критичний стан. Але після нього неодмінно настане час тривалої реабілітації. І от тоді нам дуже боляче відгукнуться всі ті помилки, яких у поспіху можемо наробити зараз. Тому щиро переконаний: спішити треба повільно. Взявши до уваги всі прогнози й розрахунки, критичне мислення та здоровий глузд. До чого всіх і закликаю.
Так, як було, вже не буде. А як буде – слід не просто переосмислити і спрогнозувати. Треба напрацювати правила, які забезпечать збалансоване та якісне житлове будівництво у місті Львові. Над чим зараз і працюємо.