Від середини жовтня я був на курорті у схованому серед гір селі, де нема Інтернету та інших збудників до «скрежету зубів та плачу». Не питайте, де є це благословенне місце – не скажу, бо боюся, як би його не затоптали. Вернувся два дні тому і почав поволі пробиратися через цю купу відгуків, що прийшли на два мої попередні записи у блозі.
За час мого безінтернетного спокою вони зажили своїм життям і перекочували на інші сайти. Я сам заслав для проби один з них на донецький «Остров» (https://ostro.org/articles/article-49994/) - звідки його передрукували «Телекритика» (www.telekritika.ua/daidzhest/2008-10-14/41216) та дайджест Верховної Ради (що само по собі цікаво: у Києві більше уваги звертають уваги на те, що друкується в Донецьку, ніж у Львові!) Окрім того, шанований Манкурт написав помірковано іронічну але, як завжди, дотепну відповідь (www.mankurty.com/Blog/?p=2198). Нарешті, кажуть, що переклад мого тексту «гуляє» також на якомусь польському сайті - але я поки що його не бачив.
У кожному разі, ці тексти зібрали досить багато відгуків. І зараз я відробляю своє «домашнє завдання», пробуючи їх звести докупи. При моїй зайнятості боюся, що це може затягнутися надовго - а навіть «на ніколи». Тому я краще поділюся своїми безпосередніми а тому неповними враженнями: кажуть, що перші враження часто є найточнішими.
Отже, за порядком:
по-перше, признаюся до ненавмисної помилки, на яку мені вказали знаючі люди. Я був правий, коли говорив про 50% бар'єр при позачергових виборах до Верховної Ради. Я був, однак, неправим, думаючи, що він буде дійсним і при повторному голосуванні. Насправді ж, у другому турі немає значення, скільки людей прийде голосувати - там бар'єру взагалі немає, а тому буде визнаний будь-який результат. Тому моя пропозиція не йти на вибори є малопродуктивною: насправді, на вибори йти треба - і якщо не станеться якого-небудь чуда у вигляді появи нової партії з чіткою програмою та більш-менш заслуговуючими довіри лідерами (у що я мало вірю), то найчеснішим і найдійовішим виявом нашого спротиву за таких обставин є голосувати проти всіх;
по-друге, серед усіх відгуків не приймаю принципово одного: Семен Семенич Горбунков звинувачує мене, що нібито я проштовхую таємний план Ющенка і Балоги зірвати вибори, а тоді створити Конституцію під гаранта. Не буду входити тут у деталі, а скажу загально: я ставлюся з великим скепсисом до теорій змов, згідно з якою нічого не відбувається просто так, і що за кожним спонтанним рухом чи заявою стоїть «волосата рука» жидо-масонів, крипто-комуністів, ЦРУ, Кремля чи Банкової. Якщо український досвід мав би чого навчити, то це, перш за все, того, що в Україні будь-яка успішна маніпуляція чи змова неможлива, і вона часто-густо повертається проти маніпулятора - надто непередбачливою є ця країна. Окрім того, мінімум здорового глузду та виховання диктує просте правило презумпції невинності: не можна оскаржувати без доказів, і поки моя вина не доведена, я є невинним. Якщо Семен Семенич Горбунков думає інакше, то це його особиста проблема.
по-третє, судячи з відгуків, число людей, які готові не йти голосувати або ж голосувати проти всіх, є достатньо великим, незалежно від регіону чи мови. Тут процитую декілька:
Vlad (2008.10.15.11:26)
«Почти все знакомые говорят, что на выборы не пойдут... ибо достало... очень сильно достало все и все!»
Владіс (2008.10.14 12:08)
«Якщо я не побачу нову політичну силу, яка мене переконає в своїх благих намірах і чесних, відповідальних і зрозумілих правилах своєї внутрішньої організації, я не піду і на ці вибори»
Серий (2008.10.14. 9:34)
«На счет того, идти или не идти на выборы - это в любом случае ваша позиция. И какой бы она не била, коллапса не бывает. Если люди не станут голосовать за нынешние партии, это будет сигналом к созданию новых, более здоровых сил».
Нигилистка (2008.10.13 12:58)
«Поддерживаю Грицака! Я за бойкот выборов голосованием «против всех», надо всех отправить в сад».
Один із коментаторів (Lea3) висловлює скепсис: мовляв, думаємо ми правильно - але таких, як ми, є одиниці, і ми навряд чи можемо вплинути на електоральну біомасу. Він не правий: якщо судити з недавнього опитування Інституту стратегічних досліджень, такими настроями в Україні пройнято бл. 40% відсотків населення. З тих 60%, хто думає піти на вибори, лише половина твердо переконана, що таки піде. І лише 30% знає твердо, за кого буде голосувати.
Маємо ситуацію, коли «досить» українським політикам може чи хоче сказати майже кожен другий виборець!
по-четверте, і головне: вкрай важливим є перетворити пасивний спротив в активний. Про це пишуть і цього хочуть багато коментаторів. Словами Нигилистки: «Надо менять закон о выборах, надо списки открывать, и прочие «надо». Нынешнему политикуму это все невыгодно, потому что большинству тогда депутатство не светит».
Багато говорить про зміни в Конституції - і це теж відображає масовий настрій: згідно з цитованим опитуванням, 42.8% українців вважають, що неможливо навести порядок в державі без внесення змін до Конституції.
Як механізм внесення конституційних змін багато коментарів називають Конституційну асамблею. Це є також головним пунктом «Меморандуму небайдужих» на «Майдані» (https://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=-1&key=1224258121&first=&last). Судячи з коментарів на цей Меморандум, ідея Конституційної асамблеї є популярною. Не вистачає тільки, як пише Юля з Донецька, (2008, 10.13. 17.06) чітких пропозицій, як добитися скликання цієї Асамблеї («Уж мы бы тогда большинством голосов объединились с львовянами - ух!»)
Мої попередні підсумки такі (і прошу їх коментувати):
- якщо хочемо дати волю своєму спротиву, на вибори йти доведеться, але голосувати треба «проти всіх»;
- за теперішніх обставин протестний електорат становить щонайменше 40%. Поки що не ясно, як і наскільки він представлений у різних регіонах, мовних, вікових та інших групах - але можна сміливо припустити, що він є досить чисельним у кожному і кожній з них;
- потенційно це є дуже велика сила, яка - за умови, якщо буде належно зорганізованою, - може бути переведена в активний стан та допровадити до потрібних змін;
- інструментом до запровадження цих змін мала би стати Конституційна асамблея
Криза, звичайно, не є приємним явищем. Але вона може виконувати одну і дуже важливу позитивну функцію: вона пробуджує інстинкт самозбереження і посилює потребу самоорганізації. А це, у свою чергу, створює добрі шанси на перетворення пасивного протестного потенціалу в активний.
Як загальний висновок:
- доброю новиною є те, що нас багато, ми хочемо змін, і маємо зараз на це шанс;
- поганою є те, що нам бракує: об'єднуючих ідей та засобів.
Думаю, нам треба почати серйозно дискутувати про ідеї та засоби.
Зі свого боку обіцяю продовжувати це робити у своїх наступних текстах на ZAXID.NET.
А Вам дякую за увагу і, сподіваюся, готовність продовжувати нашу розмову.
Post-Scriptum:
На кінець хочу процитувати ще один коментар - я готовий підписатися під кожним його рядком:
Френд из Львова:
«Если человек меняет свои взгляды по мере накопления новых фактов - это говорит о развитии. Иначе - застой.
Понятно, что Галичина дозрела... Прочитайте комменты к статье Грицака. Народ прозревает. Это радует. Ми - лучше, чем лилипуты с большей мошной, и нас больше. И это наша Родина.
Ми на пороге экономического кризиса с полным раздраем в стране. Это разрушение инстинкта самосохранения. Не пора ли вписываться в социум. Давайте искать новые горизонты для свободного сознания.
Наш народ умный. Безродность мною не ощущается. Меня родили на Джамбула (у Львові - Я.Г.) в нашем славном городе. Это они безродные (мається на увазі Тягнибок і Вітренко - Я.Г). Родину не отнимут - другой у нас нет».