Знаєте, що ображає? Що кожні вибори у нас орієнтовані на імбіцилів чи отстающие слои населения. І ніяких пропозицій для тих, хто не скиглить, а бодай тримає свій під'їзд та двір в охайному вигляді. Уже не кажучи про тих, хто намагається щось зробити в спальному районі сам і займається якимсь підприємництвом.
За час виборчої кампанії на своєму окрузі №8 я не бачила жодного кандидата, крім такого собі Мельника Андрія, депутата Київради. Скоріше, навіть його самого не бачила, зате його намальовані фейси скрізь. Якщо пройти від дому до метро -- це десь 250 м. І на цій дистанції, якщо не бабуся-агітарторка, то палатка на кожні 10 метрів. Виходить так, що після такого ти навіть не знаєш, хто цей кандидат, але ім'я “Андрій Мельник” -- відкладається не гірше, ніж твої власне ПІБ.
Кандидат і його агітатори не приховують, що орієнтовані на людей, яких не цікавить щось більше, аніж розпивання алкоголю на завалінкє біля АТБ і соцдопомога на нащадків. У суботу після обіду поверталася із курсів німецької мови, вирішила піти навпростець попід старою огидною гуртягою -- чуть краще, аніж та, що фігурувала у фільмі “Дурак” і отам пролетаріату влаштували танці під “”Beggin you” і роздавали безплатні кульки. Зате біля книжкового колектора,велосипедного бару і недавно відкритої екологічної пекарні -- де є розумні, активні люди, ніякої політичної активності помічено не було. А нащо? Бо там виборець на кульки не купиться, а почне задавати незручні питання і ставити кандидата у незручне становище.