Часто чую про те, як ми не довіряємо, наприклад, Уряду або іншим держструктурам ... А один одному ми довіряємо?
У мене впевненість, що один одному ми довіряємо ще менше ніж Уряду. Взагалі, в Україні довіряють практично тільки тим кого знають особисто. У цивілізованих країнах довіряють незнайомцям. Це так звана "соціальна довіра" - індикатор високого соціального капіталу, що прямо впливає на якість життя.
В Україні соціальний капітал дуже низький. Особиста довіра ближнього кола: родичі, найближчі кілька друзів. Всі інші - чужі. Їм довіри немає. (звідси любов до інституту "кумівства" і церемонії введення в ближнє коло особистого, партикулярного довіри)
Ось приклад. Вранці зі мною не вітається більшість будинку. Я з ними вітаюся, а вони роблять вигляд що мене в ліфті немає. Як ми можемо довіряти один одному в таких умовах? Ви хочете сказати, що мені в Україні може хтось довіряти не знаючи мене особисто? І Уряду довіряють менше ніж мені?) Є над чим подумати ...
P.S. Історії про загальну любов і довіру на Майдані хороші, але до буденності вони мають мало відношення