Згідно із новим законом «Про вищу освіту», з вересня 2015 року в українській системі вищої освіти зявиться новий потужний гравець – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. На цей орган буде покладено відповідальну місію – здійснювати державну політику у сфері забезпечення якості вищої освіти. Агентство матиме незалежний щодо Міністерства освіти і науки статус і, за задумом, мало би діяти за європейськими правилами оцінювання якості результатів праці наших навчальних закладів. Що означають ці правила – предмет окремої розмови. Зараз хочу звернути увагу на спосіб формування складу національного агентства, можливі ризики, які при цьому виникають, і конкретні пропозиції, як ці ризики можна і треба мінімізувати.
Згідно зі статтею 19 закону про вищу освіту, агентство складатиметься з 25 членів. Всі вони є виборними і мають представляти різних стейкголдерів освітніх процесів – академії наук, університети різних форм власності, роботодавців і студентство. Членами агентства не мають права бути ректори і проректори, керівники і їхні заступники з академій наук, власники ВНЗ. Іншими словами, вплив академічного істеблішменту на прийняття рішень мав би бути істотно зредукований. І це правильно.
Де основний ризик? Якими б хорошими не були правила гри національного агентства (які ще треба створити), багато залежить від професійності і порядності людей, які стануть його членами. Наразі не відомо, як будуть відбуватися вибори, скажімо, представників від приватних ВНЗ чи роботодавців. Над цим слід добре подумати, щоб уникнути проходження в агентство пройдисвітів, корупціонерів чи ректорських васалів. Напруга навколо питання «А судді хто?!» може бути знята лише у разі проведення акредитаційних експертиз неупередженими і незалежними експертами. Слід буде поставити діяльність таких експертів на професійну основу, щоб вони цінували свою репутацію і усвідомлювали свою ключову суспільну функцію забезпеченням довіри між різними стейкголдерами вищої освіти.
Але як забезпечити обрання саме таких "незалежних людей на незалежних становищах"? Процедура має бути такою, що кожен офіційний кандидат має бути відомий задовго до проведення самого виборчого з'їзду. Він чи вона повинні представити на публічний суд колег і суспільства всі свої професійні здобутки. У цьому має бути вимога абсолютної прозорості. Суспільство повинно оцінити науковий доробок кандидата на відсутність плагіату чи іншої академічної недоброчесності. Зрештою, своїм професійним доробком особа має продемонструвати, що сама дотримується у своїй праці найвищих критеріїв якості – чи то у викладанні і науці, чи управлінні, чи суспільному служінні. Щоб мати право судити інших, треба бути готовим постати перед судом інших! Тільки пройшовши такий іспит суспільної совісті, наш кандидат матиме моральну силу протистояти різноманітним зв’язкам і зобов’язанням свого попереднього життя і стати творцем нової культури якості в нашій вищій освіті.
Закликаю не тільки академічну спільноту, а й всіх причетних до освітніх процесів людей не злегковажити процесом обрання членів Національного агентства із забезпечення якості у вищій освіті. Як запряжемо, так і поїдемо! Шукаймо достойних кандидатів і вимагаймо від них готовності до повної відкритості і прозорості перед суспільством.