А якщо 31 грудня не буде святкування Нового року. Не настане. Я знаю, що буде купа вихідних, Верховна Рада прийняла постанову, президент дзвонив, Юля обіцяла, Янукович наголосив, Литвин поклявся… Бо хто ж все це потім вип’є?
Але я не про це. Ні, тільки уявіть собі. Прокидається зранку, не в обід або під вечір 1 січня, вранці і …нічого не болить. Не сушить. Руки, ноги, голова, все на місці. Буквально слухаються сигналів мозку. Навіть пам'ять при вас. Тобто ви в курсі, де і з ким вчора провели не тільки день, а навіть, страшно подумати, ніч. Ви навіть знаєте, що маєте робити з собою 1 січня, у п’ятницю – правильно, це звичайний робочий день для тих, у кого є робота. В магазинах також, покупці поводяться спокійно, без фанатизму. Горілку і шампанське ящиками не виносять. Банани, риба, свіжо нарубані салати, тихо так, доходять, під штучним світлом супермаркету. Ялинка ще в лісі, а в під’їзді ніхто не наблював.
Ніби все на місці. Тішитись треба. Ввечері на вас чекає вічне запитання, як вбити час, бо гроші закінчились ще позавчора. З грошима ніяких «мук творчості». На крайній випадок є телевізор, правда, там, як завжди, нудьга. Президент ще не біля ялинки або вже не біля ялинки, проповідує з якогось клубу. Ну, у футбол взимку не грають. Дивитися ток-шоу ви ще замолоді або вже застарі. І тільки… календар на стіні. Як, знов, те саме? А як, так, зовсім не буде улюблених сюжетів на телебаченні «як ми пам’ятаємо 2009 рік»? Всіх цих концертів, де звьозди наші й не наші, вся гоп-компанія політиків нас зовсім не буде вітати, паралельно агітуючи за самого себе? Так нечесно. І в газеті ніхто з мудрих і дуже мудрих не напише твору на тему «Підсумки 2009»? Що ж тоді читати? Хочеться змін. Де нові цифри, люди, звірі, гороскопи, рецепти, музика, поради, що носити, кому і скільки? Де Новий рік як новий старт, як ще одна спроба начисто переписати все. Без помилок. Дати клятву всім і самому собі. Почати жити правильно, як пише фен-шуй. Спробувати, принаймні, скористатись чинником новизни.
З другої спроби, ми вже знаємо, як не потрібно робити і зробимо так, як треба. Нехай тільки пустять на дільницю і дадуть вибрати. Досить тягнути за собою велику подерту ковдру старих провалів. Забути 2009 з його зовсім не оптимістичним набором подарунків – футбольний провал збірної, епідемія, криза, зима, плюс передвиборча кампанія. По-справжньому. Ну, хто не хоче нового в сенсі кращого, починаючи від нового життя, закінчуючи банальним побутом: одяг, житло, робота, розваги і задоволення.
Але наші проблеми і наші перемоги завжди з нами. І коли 31 числа, в останній день грудня і року, стрілка на ратуші минає позначку дванадцять, падає стіна часу, ми боїмось, що і завтра, в цей 2010 рік, нічого не зміниться. І ми придумаємо собі казку. Ялинка, сніг, Дід Мороз, петарди і вибух шампанського. Карнавал.
Нам стає страшно прожити, пройти цю межу буденно і сіро, у спресованій шерензі днів. Ми відкриваємо шампанське, підриваємо петарди, палимо ароматичні палички і газети, вмикаємо гучну музику, дивимось в екран телевізора, кричимо від радості й щастя, тікаємо в Карпати, танцюємо під ялинкою, їмо що дається з’їсти і п’ємо буквально все. Все в конячих дозах і не в тому порядку, як рекомендує лікар.
Ми хочемо пройти, прожити цю межу небуденно, яскраво. Забути страх, лінь, сірість, жадність і заздрість. Новий рік не просто свято, не просто зарубка в книзі пам’яті. Це наш шанс, щось змінити, почати все спочатку. Буквально з першого дня нового року.
Або ні, не так. Знайти те місце і тих людей, ту вулицю, дім роботу, сім’ю, країну де ти вдома, де ти маєш свою роль, голос, місце, де без тебе нічого не буде відбуватись, де тебе чекають, надіються, поважають. Це – твоє. Знати це все не просто. Час, люди, навіть улюблена праця. І так кожен день. І так цілий рік. Який закінчиться. І прийде… Новий рік.