Поки у Польщі вирішують, чи забороняти аборти, в Україні поволі розгортається Гаряча Суспільна Дискусія. Тема і справді дражлива – як-не-як, йдеться про людське життя. Лідери суспільної думки та активісти тільки-но почали розминатися, а голова вже починає боліти. Якщо поляки все ж таки криміналізують аборти, в українських медіа станеться чергова істерика. Зіткнувшись на грані двох світів, радикальні противники абортів та їхні затяті опоненти влаштують танок святого Вітта, а до обговорення проблеми, як завжди, не дійде. І коли подібне питання постане в Україні, долю дітей та матерів вирішуватимуть ті, хто гучніше кричатиме і збере більше «лайків» у Фейсбуці.
Проблема з абортами в Україні справді існує. За даними МОЗ, у 2011-му було зроблено більше 156 тисяч абортів. В кількісному відношенні це все населення Мелітополя чи Краматорська, або утричі більше, ніж у Горішніх Плавнях. У МОЗ стверджують, що ситуація змінюється на краще: у 2014-му в Україні зроблено «лише» 70 тисяч абортів. Щоб зрозуміти масштаб людиноубивства, уявімо, що раптом загинули всі 70 тисяч воїнів АТО, які нині перебувають на службі. Можна скільки завгодно вести філософські дискусії, чи вважати ненароджених дітей живими людьми, але це не міняє суті: щороку кількадесят тисяч вагітних українок вирішують позбутися плоду.
Навіть якщо вважати ненароджену дитину чимось на зразок доброякісної пухлини, аборт все одно важко назвати нормальним явищем. Хоча б тому, що після аборту жінка нерідко отримує цілий «букет» неприємних наслідків: від психологічної травми до безпліддя. Навіть якщо пологи загрожують жінці смертю, аборт зовсім не є чудесним порятунком: це скоріше вибір між поганим і ще гіршим. Отже, винесення за дужки інтересів ненародженої дитини лише розвертає проблему іншим боком. Те, що кількадесят тисяч жінок змушені піддавати своє здоров’я такому випробуванню, не є нормальним – хоч для ліберала, хоч для консерватора.
Однак публічна дискусія щодо абортів зазвичай зводиться до поверхневої балаканини. Відтворювати аргументацію сторін немає сенсу: вона не змінюється десятки років навіть на рівні формулювань.
Захисники «традиційних цінностей» та поборники «свобод» ефектно тасують набір своїх коронних аргументів, залишаючи поза увагою все інше. Суперечка точиться навколо гіпотетичного дозволу або заборони абортів, а зовсім не навколо самої проблеми абортів. У полемічному угарі опонети намагаються усунути одне одного, а не ситуацію, що спричиняє до страждань десятків тисяч людей.
Поборники «цінностей» передбачувано хочуть забороняти, криміналізувати і карати – ніби це єдиний спосіб припинити Віфлеємське побоїще. Насправді ж досвід інших країн свідчить: заборона легальних абортів лише призводить до розквіту нелегальних абортаріїв. Вони старанно не помічають, що в основі проблеми лежить не сама можливість позбутися дитини, а відповідне бажання вагітної (чи тих, хто приймає рішення за неї). Аборт – лише наслідок взаємодії певних соціальних, економічних та культурних чинників, які змушують жінку убивати свою дитину.
Так звані «консерватори» полюбляють говорити про цінності, але рідко йдуть далі порожнього моралізаторства – це все, що вони можуть запропонувати охопленій сумнівами жінці. Скільки в Україні сиротинців, до яких жінка може по-тихому здати своє небажане немовля одразу після пологів? Якщо такі заклади є, чи знають про них жінки? Чи переконують жінок не вбивати дитину, а потерпіти 9 місяців і віддати її на виховання в добрі руки, не взявши гріх на душу? Про таку роботу нічого не чути. Зате чути дуже багато красивих розмов про щастя материнства, родинні цінності та пекельні муки, які чекають на тих, хто вчинив аборт.
Але ці красиві розмови не усувають реальних причин, чому жінка наважується на аборт. Здається, в Україні навіть не проводять досліджень мотивації жінок, які позбулись своїх дітей. В теорії, замовниками таких досліджень мали б бути ті самі консерватори, які так вболівають за долю ненароджених малюків. На основі таких досліджень мали б писати політичні програми, лобіювати соціальні проекти, залучатись гранти тощо. Але займатися цією марудною роботою не настільки приємно, як товкти з року в рік ті ж самі аргументи і цитати зі священних книг. А тимчасом діти гинуть далі.
Так само і поборники «свобод» старанно замовчують факти, що не вкладаються у проабортну концепцію. Публіці подають відретушовану картинку, на якій аборти роблять виключно жертви згвалтування або хворі, які не переживуть пологів. Тимчасом для багатьох жінок аборт – це відносно зручний спосіб усунути наслідки елементарної безвідповідальності. Так само це стосується і чоловіків, які не бажають брати на себе відповідальність за нове життя і намовляють жінку (а то й прямо змушують) робити аборт. Про такі речі так звані «ліберали» воліють мовчати, натомість пускаючись у демагогію про «свободу жінки розпоряджатися власним тілом» і т.п.
Прибічники абортів не помічають жінок, які жалкують, що позбулися ненародженої дитини – такі зізнання годі шукати у «ліберальній» пресі. Бо стрункість концепції для них, як і для їхніх опонентів, цінніша за вивчення реальної ситуації. Звідси – абсолютне небажання вступати в конструктивний діалог. У суперечках народжується істина, але у даному випадку йдеться не про істину, а про перемогу тієї чи іншої сторони. Тому рішення, доленосні для десятків тисяч людей, просуватимуться силою голосу на догоду політичному моменту. А діти гинутимуть далі, незалежно від того, хто припише собі перемогу.