Газета «Експрес» повідомляє: «Вулицю польського письменника Бой-Желенського пропонують перейменувати на честь діяча ОУН Тимчія-Лопатинського».
Секретар Львівської міської ради Василь Павлюк поінформував газету, що «станом на 19 січня на розгляд комісії з питань змін назв вулиць у Львові надійшов десяток пропозицій від представників громадських організацій, політичних партій, мешканців щодо перейменувань вулиць, провулків, скверів у місті».
За його словами «Товариство бджолярів Коломийщини, ВОГО "Братство бджолярів землі волинської "Ройовий стан", ТзОВ "Редакція "Український пасічник", ННЦ "Інститут бджільництва ім. П. Прокоповича" запропонували, щоб вулицю Цетнерівку перейменували на вул. Михайла Боровського.
Мені вперше захотілося просто образливо написати про «ініціаторів» перейменування вулиць у Львові. За цими «ініціативами» стирчать ослячі вуха новітніх невігласів. Українським пасічникам ріже вухо немилозвучна назва, в основі якої лежить слово «Цетнер»? Вони, напевно, думають, що той пан був євреєм? А хоча б трошки напружитися і заглянути в довідкову літературу, щоб довідатися ким був Ігнаци Цетнер і чому весь той район називався Цетнерівкою? Думаю, що в цій ситуації просто не має права відмовчуватися Львівський національний університет ім. І.Франка та, особливо, біологічний факультет разом з Ботанічним садом. Бо це теж саме, якби якісь шахтарі з Донецька запропонували перейменувати Львівський університет і назвати його іменем Стаханова. У зв’язку з цим іще одне зауваження: яке діло волинським та коломийським пасічникам до перейменування вулиць у Львові?
А політичні аутсайдери пан Петрик та голова Проводу ЛОО КУН Микола Пшевлоцький пропонують перейменувати вул. Бой-Желенського на вул. імені Володимира Тимчія-Лопатинського. Логіка зрозуміла: чому не українець? Всі вулиці у Львові мають мати назви українських націоналістів, байдуже, що вони не мали жодного стосунку до нашого міста. Форма і метода – більшовицькі. На жаль, у Львові вже стало традицією перейменовувати вулиці за такою собі примітивненькою методою: була вулиця Валі Котика – стала Богдана Котика і т.д. Але над всією цією історією тяжіє одне запитання: «Для чого?» Для чого перейменовувати? Сенс перейменування був на початку 1990-х років, коли треба було провести деідеологізацію міського простору. Але декомунізація обернулася для нашого міста новою ідеологізацією - цього разу у «виданні» більших і менших діячів українського націоналістичного руху. І ще дуже шкода, що багато українців зрозуміли український характер Львова як принцип «Наше місто, що хочемо те з ним і робимо». Напевно, вже не довго лишилося, скоро не буде чого перейменовувати. Чим тоді займуться українські будівничі міста?