Останнім часом значно побільшало охочих виступити посередниками в можливих переговорах між Україною та державою-агресором. Та за красивими словами про мирне врегулювання приховується фальш. А посередництво виглядає як адвокатська підтримка Кремля.
Тема переговорів з Москвою з’явилася на порядку денному з перших днів повномасштабного вторгнення. Хто тільки не пропонував після 24 лютого 2022 року свої послуги «для досягнення миру». Та якщо спочатку мова йшла про держави близького зарубіжжя, то тепер посередниками хочуть стати країни, які перебувають на відстані тисяч кілометрів, на інших далеких континентах.
Після обрання на посаду президента Бразилії Луїз Лула да Сілва вирішив спробувати себе в ролі миротворця. Бразильський лідер відразу ж заявив, що шукати винних у війні в Україні – то «марна справа». Потрібно, щоб війна просто припинилася. «Президент Росії Володимир Путін не може захопити територію України. Можливо, ми обговоримо Крим. Але про те, що він ще вторгся, він має подумати... Зеленський теж не може хотіти всього... Світу потрібен спокій», – сказав президент латиноамериканської країни. В Україні ініціативи Лули да Сілви оцінили критично. Але президент Бразилії і далі наполегливо пропонує свої посередницькі послуги і не думає здаватися.
Також у середині травня до Києва приїжджав спеціальний представник Китаю Лі Хуей. Деталі його візиту майже невідомі. Міністерство закордонних справ Китаю оприлюднило заяву, що дипломат зустрівся з президентом України Володимиром Зеленським та пояснив позицію Китаю щодо політичного розвʼязання «української кризи». Офіційна заява китайського МЗС демонструє розмиті обтічні конструкції, в яких немає місця засудженню російської агресії. Проте є набір загальних фраз і хороших побажань. «Панацеї для вирішення кризи немає, всі сторони повинні почати з себе, накопичити взаємну довіру, створити умови для припинення війни і мирних переговорів. На основі документа “Позиція Китаю щодо політичного вирішення української кризи” Китай готовий сприяти міжнародному співтовариству для формування найбільшого спільного знаменника для вирішення української кризи та докладати власних зусиль, щоб зупинити війну, припинити вогонь і якомога швидше відновити мир», – зазначено на офіційному сайті МЗС Китаю.
Ще одна «мирна ініціатива» надійшла у травні з крайнього півдня Африки. Президент ПАР Сиріл Рамафоса несподівано анонсував «миротворчу місію», щоб припинити війну РФ з Україною. Також стало відомо, що делегація лідерів шести африканських країн – ПАР, Сенегал, Єгипет, Республіка Конго, Уганда та Замбія – планує провести окремі переговори з Путіним та Зеленським. Точні деталі «мирного африканського плану» невідомі. Найімовірніше, він буде своєрідним набором пропозицій, покликаних зберегти обличчя Кремля. Сподіватися на щось більше від африканських політиків, яких раптом зацікавила війна в далекій Європі, не варто. Африканські держави не раз ставали на бік Росії під час розгляду резолюцій ООН. Або займали нейтральну позицію. Зрештою, президент ПАР Сиріл Рамафоса поки що нічого не сказав про несправедливий загарбницький характер війни, яку розв’язала Москва. Зате висловився про те, що «конфлікт в Україні негативно впливає на життя багатьох африканців».
Заявлена офіційна мета усіх великих кандидатів у посередники начебто благородна – «розпочати мирний процес». Але свідомо чи несвідомо такі непринципові підкреслено нейтральні посередники виконують функцію адвокатування країни-агресора. Адже ставлять знак рівності між країною, яка здійснила акт агресії, та її жертвою. З позиції лідерів багатьох країн Азії, Африки і Латинської Америки російсько-українська війна – це не загарбницьке несправедливе вторгнення в суверенну державу, а звичайний конфлікт, який розпочав невідомо хто. Ніби й не було тривалої підготовки російського вторгнення. Ніби Путін не оголошував початок спецоперації проти України в лютому 2022 року. Російських актів геноциду проти української нації лідери Китаю, Бразилії та ПАР взагалі не помічають. Факт окупації української суверенної території ігнорується. Жодних вимог про покарання країни-агресора немає в принципі. І, звісно, ніхто з «посередників» не згадує про необхідність суду над військовими злочинцями і політичним керівництвом нинішньої Росії.
Толерантно-фальшиво називаючи війну нейтральним словом «конфлікт» і пропонуючи свої посередницькі послуги з її завершення, Китай, Бразилія та ПАР разом з низкою інших держав світу зараз поводяться як неофіційні адвокати агресора. Путіну хотілося б жити у світі, в якому провідні ролі грають такі непринципові країни. У такому світі поняття правди, справедливості, відповідальності за злочини розмите і абстрактне. Агресор може успішно прикинутися жертвою. Або заявити: «Я не винен, мене спровокувало напасти погане НАТО. Я взагалі-то захищаюсь». І до його слів поставляться з розумінням та повагою. Будуть шукати мотиви такого вчинку. Висловлювати припущення, що, може, таки варто взяти до уваги запити країни-окупанта. Залишити йому хоча б частину окупованих територій. Вдовольнити його апетити за рахунок України. А то якось незручно виходить перед Москвою і Путіним. Не можна ж ображати таку велику та ще й ядерну державу як Росія. І все це в ім’я миру.
Неформальні адвокати Росії на міжнародній арені просувають вигідну для агресора і зовні спокусливу пропозицію. Мовляв, давайте припинимо бойові дії, перестанемо стріляти і почнемо домовлятися. Головне ж – мир. Звісно, при цьому російські війська залишаються на окупованих територіях України. Така пропозиція китайських, африканських чи латиноамериканських товаришів подобається Путіну. Вести переговори, не виводячи війська, можна хоч роками. Щодо Донбасу безрезультатні переговори тривали вісім років. Можна також організувати зустрічі по так званій «українській кризі чи конфлікті» десь у Ріо-де-Жанейро, Пекіні чи Кейптауні. За цей час може багато що статися. Кремль трохи очухається від військових поразок, утвердиться на окупованих землях, а далі подумає, що робити.
З великою ймовірністю можна припустити, що коли настане час суду над Росією за її злочини, знову знайдуться голоси тих, хто казатиме: не все так однозначно. Росію спровокувало на напад підступне НАТО. Треба почути і зрозуміти Кремль. Врахувати його інтереси і сфери впливу. Щось подібне говорили злочинці Третього Райху, коли обґрунтовували свою військову агресію. Можливо, серед неформальних адвокатів Путіна будуть навіть нинішні лідери Китаю, ПАР чи Бразилії, враховуючи їхню розмиту нейтральну риторику і вперте небажання називати війну війною.
Війни такого типу, як ця, не вирішуються лише шляхом переговорів. Серйозну готовність вести перемовини агресор демонструватиме лише в разі розгромної поразки на полі бою, втрати окупованих територій чи великих внутрішніх потрясінь. Посередники, які зараз нав’язливо пропонують почати переговори з агресором, не вважаючи і не називаючи його агресором, є такими собі адвокатами диявола.