Демократія – це правління народу, народоправство. Що більше народу задіяно в процес управління суспільними справами – то більше демократії. Це твердження є аксіоматичним у класичній теорії демократії.
В античних містах-полісах збори, які приймали доленосні рішення, проводили у найбільш людних місцях – ринкових площах. Класичним прикладом тут слугує грецька Агора – центр всього громадського життя, місце проведення народних зборів (еклесій). Для управління всіма службами міста народні збори обирали Раду п’ятисот – прообраз сучасного муніципалітету.
Львівська Агора 2006: де двоє б’ються – третій виграє!
На місцевих виборах 2006 року, які проводили за пропорційною схемою, за місця у Львівській міській раді змагався 41 суб’єкт виборчого процесу. Із них 25 політичних партій та 16 виборчих блоків. У тім числі два іменні виборчі блоки, сформовані на підтримку кандидатів на посаду міського голови Львова – Блок Петра Писарчука та Блок Богдана Федоришина «За Львів!», а також блок кандидатів у міську Раду – «Львів’яни «За».
Однак завоювати симпатії львів’ян і подолати виборчий бар’єр вдалося лише шістьом суб’єктам виборчого процесу – трьом блокам та трьом партіям. Фаворитами симпатій львів’ян стали блоки національно-демократичних партій – «Наша Україна» (24,5%) та БЮТ (19,1%). Вони сумарно отримали більшість депутатських місць у раді (57). Блок Костенка і Плюща здобув 5,9 % голосів виборців й отримав 8 депутатських мандатів. Щодо політичних партій то подолати необхідний для проходження виборчий бар’єр вдалося лише ГП «ПОРА» – 8 % (11 депутатів), ВО «Свобода» – 6,6 % (9 депутатів), «Реформи і порядок» – 3,9 % (5 депутатів). Ще майже 4 % львів’ян не підтримали нікого.
Як видно, депутатський корпус міської ради був представлений достатньо близькими ідеологічно (“помаранчевими”) політичними силами. Це об’єктивно мало сприяти консолідованій та ефективній роботі депутатів. Однак у роботі міської ради одразу ж намітилося протистояння між «Нашою Україною» та БЮТ, що відкрило широкі можливості для маневру міському голові.
«Наша Україна» та БЮТ, отримавши такий рівень підтримки виборців, який давав їм можливість здійснювати передвиборчі обіцянки через співучасть у владі, дозволили себе обіграти. Майстри викривального слова на мітингах та демонстраціях, вони виявились абсолютно неготовими до боротьби за владу за столом переговорів. Врешті ті політичні партії, які отримали значно меншу підтримку на виборах (ГО «Пора», ВО «Свобода», ПРП) виявились більш інтегрованими у владу, аніж блоки-переможці. Варто згадати хоча б той факт, що секретарем ради, який мав організовувати роботу всього депутатського корпусу, став В.Квурт – представник політичної сили, яка нараховувала лише 11 депутатів (він же кум міського голови).
Отже, політичну перемогу на виборах ані «Нашій Україні», ані БЮТ не вдалося конвертувати у політичну владу. Самі вони виявились ошуканими, а виборці, які голосували за них – зрадженими. Маючи більшість у раді вони ще й стали відповідальними за її політику, хоча фактично впливали на неї дуже мало. Пробачати такого політичного непрофесіоналізму учорашнім своїм фаворитам львів’яни не захотіли. Як підсумок – на наступних виборах вони сходять з політичної сцени.
Львівська Агора 2010: третій зайвий!
Місцеві вибори 2010 року відбувалися за новою мажоритарно-пропорційною схемою. Це давало підстави думати, що політичний компонент у діяльності місцевих органів влади перестане домінувати і що за рахунок мажоритарників до рад прийдуть люди, які будуть більше перейматися комунальними, а не партійними проблемами.
Однак розрахунки на деполітизацію діяльності місцевих рад виявились перебільшеними. Склад новообраних рад чітко показує, що головним мотивом голосування виборців продовжує залишатися партійна приналежність кандидата. Ця закономірність особливо виразно виявилась при виборах Львівської міської ради. Із загального числа депутатів-мажоритарників (45), ВО «Свобода» отримала 37 мандатів, двох депутатів отримала партія «Україна Соборна», партія «Реформи і порядок», «Фронт змін», Аграрна партія України, «За Україну!», НРУ та Партія регіонів отримали по одному мандату.
Яскравим прикладом цієї тенденції є голосування за кандидатуру Т. Дяківа, який у попередньому складі міськради був чи не найактивнішим борцем за порушені права львів’ян.
Результати виборів в одномандатних округах загалом корелюються з результатами голосування в багатомандатному окрузі. Тут право представляти інтереси львів’ян вибороли 9 партій – причому 4 з них («Наша Україна», ПОРА, РХП та УДАР) не отримали жодного мандату в мажоритарних округах. Більшість симпатій виборців (40%) виявилось на стороні ВО «Свобода», яка сумарно з кандидатами-мажоритарниками отримала повний контроль над міською радою.
Це, з одного боку, загострює рівень протистояння між міським головою та депутатами, а з іншої – збільшує міру політичної відповідальності «правлячої партії» якій сховатися на наступних виборах уже не буде за кого. Бо третій – не просто зайвий, а відсутній!