З 25 жовтня на варшавських сіті-лайтах можна побачити зображення трудових мігранток з України. Серед них, переважно, жінки некваліфікованої праці на фоні портрету Лесі Українки, взятого з 200-гривневої купюри. Згідно з задумом авторки ідеї Оксани Брюховецької, мета цієї акції – привернути увагу до «українок, із чиєю працею пов’язані численні стереотипи на польському ринку праці».
Проте чи ці плакати будуть прочитуватися настільки однозначною, наскільки задумували художники? Чи не спричинять вони зворотного ефекту для українських мігрантів та мігранток у Польщі? І чи не посилить стигматизацію і наявні стереотипи у поляків?
25 жовтня у Варшаві відкрилася виставка плакатів «Jestem Ukrainką» (Я – українка). Ці ж плакати також були розміщені і на Варшавських сіті-лайтах, про що повідомила на своїй фейсбук-сторінці авторка ідеї та кураторка виставки Оксана Брюховецька. В цьому дописі можна побачити фото самих плакатів. На них зображені жінки різних професій (серед них - та, що займається домашнім господарством, лікарка або медсестра, збирачка ягід, працівниця фабрики та прибиральниця) – на тлі портрету Лесі Українки, взятого з 200-гривневої купюри.
Всі плакати супроводжуються підписом: «На українській купюрі, номіналом в 200 грн., зображено Лесю Українку – письменницю, феміністку та інтелектуалку початку ХХ ст., яка спонукала митців та художників підтримати робітників та захищати їхні інтереси. Зараз, внаслідок проблем та занепаду економіки тисячі українок змушені працювати в Польщі. Ці жінки заслуговують на гідну працю та відповідне ставлення».
В описі акції також вказано, що її мета – привернути увагу до «українок, із чиєю працею пов’язані численні стереотипи на польському ринку праці. Статус цих жінок та праця, яку вони виконують, мають стати предметом дискусії про сучасні форми капіталістичної економіки і гендерної політики. Плакати, розташовані в публічному просторі, надають цим жінкам видимості в символічному полі.»
Отже, ціль акції – привернути увагу до статусу українських мігранток в Польщі. Проте чи є ця акція настільки однозначною, наскільки задумувала її авторка?
Яку дискусію має спровокувати акція?
Декларована ціль – спровокувати обговорення становища українських мігранток в Польщі. Проте вибрані для цього засоби не видаються вдалими. По-перше, Леся Українка не є тією історичною постаттю, яку впізнають поляки. І ще більш сумнівним є те, що вони зможуть зрозуміти гірку іронію: Леся Українка замість символізувати рух за права жінок починає означати лише купюру, тобто заробітки. Та й супровідний текст набрано занадто малим шрифтом, щоб він привертав увагу.
Українка в Польщі = некваліфікована заробітчанка?
Чи не посилять ці плакати вже існуючі стереотипи поляків щодо українських мігранток про те, що українка – це жінка, яка займається прибиранням та хатнім господарством, тобто некваліфікованою роботою? Адже на більшості плакатів зображені представниці саме цих професій. Таким чином, замість дискусії про становище українських мігранток, плакати просто повторюють стереотипи.
Найбільш прикро, що міграційний тренд встиг змінитися. Українці та українки все більше починають займати робочі місця, що вимагають кваліфікації та освіти. Наприклад, серед 1137 лікарів-іноземців, які працюють в Польщі, 306 є українцями. В 2015 р. у Варшаві лише 23,8% українських мігрантів та мігранток виконували кваліфіковану працю. В 2017 р. для Варшави ця частка зберігалася майже незмінною – 21,8%, проте в Любліні 24,2% мігрантів та мігранток працювали на кваліфікованих роботах, а серед студентів, які навчаються в Любліні, частка зайнятих на кваліфікованих роботах становила понад 50%.
Важливо, що в 2013 р. у Варшаві знаходилися 56% українських мігрантів, але в 2016 р. – вже лише 28%. Тобто українська міграція поширюється Польщею, і в нових для себе регіонах займає нішу кваліфікованої праці. Саме тому польські дослідники і роблять висновок: українські мігранти та мігрантки починають все більше займати робочі місця, які передбачають кваліфіковану працю. Але виставка не враховує тренду, який намітився за останні 5 років, а далі подає ситуацію стереотипізовано.
Українські мігранти змушені працювати значно більше, ніж їхні польські колеги
Але чи озвучує виставка цю проблему? Крім фрази «Ці жінки заслуговують на гідну працю та відповідне ставлення» про це більше не згадується. Але що таке гідна праця? Чи йдеться про «гідні» професії, чи гідні умови праці та оплату? Наразі на плакатах це поняття є настільки розмитим, що в цьому контексті не привертає уваги.
Натомість українські мігранти та мігрантки стикаються з реальними труднощами. Зокрема, їхній робочий тиждень в середньому становить 54 години, що на 35% більше, ніж в поляків. Причому найдовший робочий тиждень – саме в мігранток: в сфері домашнього господарства вони змушені працювати в середньому 58 годин на тиждень.
Втім, в сфері будівництва, де основну масу працівників становлять чоловіки, ситуація не є набагато кращою: там робочий тиждень триває в середньому 57 годин.
Проте однозначний розрив між чоловіками та жінками спостерігається в плані оплати праці. Найвищою вона є в сфері будівництва – 2729 злотих , а найнижчою є в сфері домашнього господарства – 1826 злотих (дані станом на 2015 р.). Поляки в середньому заробляли 2300 злотих в місяць. Тобто розрив в зарплатах не виглядає аж таким радикальним. Проте потрібно пам’ятати, що українцям та українкам доводиться працювати набагато більше. Плакати жодним чином не натякають на таку нерівність, а тому польський глядач може лише пошкодувати українських жінок, які виконують некваліфіковану працю. Але не дізнається, що їхня робота оплачується набагато менше, ніж робота поляків чи польок.
Чи стереотип про низькокваліфікованих українських мігрантів не пошириться на всіх українців у Польщі?
Ця стереотипізація найбільше вдарятиме по тих українцях, які вже тривалий час живуть в Польщі, отримали статус довготривалого мігранта, тобто здобули всю повноту прав постійного мешканця. Таких мігрантів та мігранток в Польщі – 95 тисяч. Потрібно також врахувати, що короткотривалі мігранти переважно є сезонними робітниками. Це може означати, що довгострокові мігранти більше займаються кваліфікованою працею. Проте плакати подають тільки один месендж: «Українка – низькокваліфікована робітниця». І цей стереотип буде становити значні труднощі для тих мігрантів та мігранток, які вже доволі довго перебувають в Польщі.
І є ще одна група, про яку плакати не згадують – українські студенти, яких в Польщі перебуває понад 30 тисяч. Хоча вони здобувають кваліфікацію, на них автоматично поширюватиметься стереотип низькокваліфікованих робітників. Тим більше, що 57% з них поєднують роботу та навчання. Тобто і в їхньому випадку відбуватиметься стигматизація.
Українці – «свої чужі» для поляків. І ситуація тільки погіршується
Аналіз польських інтернет-дискурсів про українських мігрантів виявив, що ставлення до них є двоїстим. З одного боку, їх вважають чужинцями, які загрожують польській культурі та економіці. З іншого боку, українці постають близькими полякам – в порівнянні з іншими групами мігрантів, особливо з мусульманських країн. Тобто для поляків українці є «своїми чужими»: вони достатньо свої на тлі інших груп мігрантів, але все одно чужі, оскільки є приїжджими. В будь-якому випадку українські мігранти та мігрантки сприймаються як конкуренти на ринку праці, які забирають робочі місця в поляків. І такі настрої є особливо сильними в польській провінції, куди і почала поширюватися українська міграція за останні 5 років.
Іншим індикатором ворожого ставлення поляків до українців є напади на українців чи акти вандалізму щодо української громади в Польщі. Такі випадки в період з 2014 р. по 2017 рр. було задокументовано у звіті про становище українців в Польщі.
Та й загалом польське суспільство за останні роки стає більш ксенофобським. Якщо звернутися до даних Європейського соціального дослідження за 2002-2016 рр., то можна помітити цікаву тенденцію: з 2012 р. поляки починають упередженіше ставитися до мігрантів. Причому йдеться про різні аспекти соціального життя – економіку, культуру чи рівень життя загалом. Звісно, це може бути пов’язаним як з міграційною кризою в Європі, так і зі зміною стосунків з Україною.
Вразливі українські мігранти в Польщі – лише жінки?
Наостанок потрібно згадати про українських мігрантів-чоловіків, які повністю відсутні в цій акції. Хоча згідно з даними досліджень, проведених як українськими, так і польськими дослідниками, близько половини всіх трудових мігрантів до Польщі становлять чоловіки. І їхня частка протягом останніх 5 років зростає.
Чому ж тоді досвід чоловіків не знайшов відображення на плакатах? Одна з можливих причин – жінки частіше стають жертвами торгівлі людьми чи сексуальних домагань. Звісно, отримати достовірну статистику важко або й взагалі неможливо. Тому доводиться оперувати опосередкованими даними. Одним з таких джерел інформації є опитування про міграцію та торгівлю людьми, проведене в Україні 2017 р. Згідно з ним, частка чоловіків та жінок, які ризикують постраждати від торгівлі людьми, є майже однаковою – 24% чоловіків та 19% жінок. Частково це підтверджується і даними Міжнародної організації міграції, згідно серед громадян України, які отримували реінтеграційну допомогу через те, що постраждали від торгівлі людьми, близько половини становили чоловіки.
Також у розмові про вразливість українських мігрантів варто згадати, що чоловіки працюють на будівництві, де вищим є ризик отримати фізичні травми. Якщо додати, що дуже часто мігранти та мігрантки працюють або нелегально (загалом в 2015 р. їхня частка серед всіх українських мігрантів та мігранток становила 41%), або на умовах цивільно-правової угоди (серед українських мігрантів та мігранток в Польщі їхня частка становить 32%), тобто вони не мають соціального забезпечення, то для них виробнича травма тягне за собою доволі серйозні наслідки.
І на завершення
За цих умов постає питання: яким буде результат публічної дискусії в Польщі про українських мігрантів? Рівень ксенофобії в польському суспільстві зростає, а також посилюються упередження, що українці забирають робочі місця в поляків. Якщо робити українців видимими в такий спосіб, як пропонує акція, то упереджене ставлення може тільки посилитися. Чи це вирішить проблеми українських мігранток?
Акція в тому форматі, як його задумали і реалізували, має більше сенсу в Україні. Адже і смислове навантаження плакату буде більш зрозумілим. Та й чи не варто спершу розпочати цю дискусію в українському суспільстві?