На Галичині антидержавні провокації ніколи не мають успіху. Тут народ патріотичний, виважений і мудрий.
Але 18 лютого після перших розстрілів мирних людей на Майдані люди влаштували у Львові т.з. «Ніч гніву». Розгром обласних офісів УВС, Прокуратури, СБУ та кількох райвідділів УВС був інспірований провокаторами і активно підтриманий місцевими протестувальниками – треба було вилити свій гнів за розстріли на Майдані. Хтось на тому добре скористав – під час розгрому знищили матеріали важливих кримінальних справ. Але провокаторам не вдалося спрямувати протести в русло антидержавного сепаратизму. Подальші події в Україні показали, що власне це могло бути їхньою основною метою.
До слова – сепаратизм в Галичині не вдалося роздмухати і через пів року, коли на Сході вже йшла війна. Тоді це спробували робити через мирні культурологічні заходи – але знову безрезультатно.
Громадська мобілізація у «Ніч гніву» перетворилася в ефективне самоврядування.
На останок ми ще раз авто-конвоєм привезли з Польщі «гуманітарку» для Майдану. Але це вже були не одяг, пледи і ліки, а вперше – військові шоломи і броніки.
А потім під проводом Комітету Майдану Львівщини взяли під контроль безпеку в місті.
Побиття і розстріли майданівців люди асоціювали з міліцією та іншими силовиками, тому після «Ночі гніву» всі міліціонери поховалися подалі від людських очей. Небайдужі громадяни відразу почали записуватися в загони самооборони, чи самотужки організовувати громадські патрулі. Патрулювали місто на автомобілях, на велосипедах і пішки. В перші дні доходило до курйозів, виникали гострі зустрічі, коли дві групи патрульних не відразу могли себе ідентифікувати, сприймаючи за «тітушок». Але ніколи не доходило до бійки.
В перший же вечір я поїхав у найбільш критичне місце – до Генконсульства Росії. Ми всі розуміли, що Росія була провокатором, а можливо і організатором та виконавцем вбивств на Майдані. Але напад на консульську установу, що має статус екстериторіальності та дипломатичний імунітет дуже би зашкодив Україні.
Я в той час ще був почесним консулом Королівства Нідерландів у Львові, знав російських консулів, а також українських міліціонерів, які забезпечували державну охорону. До честі львів’ян, під консульством зібралося достатньо притомних людей, щоб остудити запал крайніх радикалів, між котрими напевно були і провокатори. Тому ніяких провокацій вчинено не було. Натомість антиросійські плакати і «кричалки» були цивілізованим виявом ставлення громадян до офіційних представників Російської Федерації.
Десь через тиждень оговталася львівська влада і спробувала себе реалізувати в ролі координатора заходів безпеки. Але з того нічого не вийшло, чиновники не були внутрішньо мобілізовані, не мали в собі потрібного запалу – як у громадських активістів. Я патрулював на власному автомобілі з 2-ї ночі до ранку. Декілька разів приїздив до райадміністрації, де в авто мали підсісти чиновники і міліціонери, що наважилися запропонувати свої послуги. Але всі рази нічого не було організовано і я знову виїздив патрулювати сам чи з товаришем-волонтером.
Це ще раз доводить, що самоорганізація і самоврядування є в рази ефективнішими від казенної та байдужої чиновницької діяльності.
В цей період відсутності міліції рівень злочинності у Львові знизився більш ніж у три рази. За майже три тижні патрулювань мене багато разів викликали по тривозі, але завжди тривога виявлялася хибною. Кожен злодій чи хуліган розумів, що не зможе відкупитися від громадських активістів так, як звикло відкуплявся у міліціонерів. Що коли його зловить громадський патруль, то на місці відматлошить «на квасне ябко». Тому вся шпана тихо сиділа по хатах. Це був чудовий експеримент громадської безпеки, який варто системного застосувати у новостворених ОТГ.
Ніколи не забуду нічний Львів у той тихий, скорботний час. Завжди намагався хоч раз проїхати біля пам’ятника Шевченкові, де ще стояла майданівська сцена і всю ніч горіли сотні лампадок в пам'ять про героїв Небесної Сотні.
Всі, хто дорвався до влади після Майдану, фактично зневажили пам'ять цих жертовних героїв. Негайно розпочався звичний владний дерибан, брехня і корупція. Всі, хто по ночах бігав розмовляти з Януковичем, потім стали нашою новою владою. А останні вибори принесли нам натуральний театр абсурду.
Але Революція Гідності триває. Для всіх, хто розуміє, що таке гідність і здатний її захищати.
Ми не змогли після Майдану створити гідну центральну владу. Але маємо добрий шанс обрати гідну місцеву владу на наступних виборах. Навести лад у своїх громадах і будувати добру українську владу методом знизу і аж до самих верхів. Зрештою, як це і передбачає Конституція України.