У травні 2014 року тоді ще майбутній король Великої Британії Чарльз порівняв Путіна з Гітлером. А колишній британський прем’єр, а нині міністр закордонних справ Девід Кемерон, нещодавно закликав американських законодавців якомога швидше надати військову підтримку Україні, закликаючи їх також не піддаватися тиранам, як це зробили деякі діячі під час сходження до влади Адольфа Гітлера.
Путіна з Гітлером не порівнював хіба що дуже ледачий (буквально цими днями таке порівняння зробили також міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус і наш постійний представник в ООН Сергій Кислиця), тому в оцінці Чарльза III нічого аж надто оригінального нема, а от таємничий натяк Девіда Кемерона не піддаватися тиранам у часі сходження до влади Гітлера дуже й дуже цікавий, і можна навіть сказати сенсаційний.
А що ж це за такий тиран – новітній Гітлер, який здійснює «сходження до влади», про що треба нагадувати американським конгресменам? Чи це часом не Дональд Трамп? Якщо б таке видав якийсь доволі емоційний або тенденційний журналіст чи експерт, то це було б, скажімо, досить цікаво, але далеко не сенсаційно. Утім коли таке заявляє аж цілий експрем’єр і чинний голова МЗС Британії, то тут є над чим замислитись. Вочевидь, тому й провалився нещодавній візит Кемерона до США: Трамп фактично його відфутболив з його наполяганнями негайно надати допомогу Україні, а до спікера Палати Представників Майка Джонсона Кемерона взагалі не допустили, що є абсолютно кричущим фактом у відносинах двох ключових євроатлантичних союзників.
Але менше з тим, позаяк Девід Кемерон запустив такий не зовсім до кінця зрозумілий, утім вибуховий меседж, то, вочевидь, варто змоделювати його евентуальні наслідки. Історики звертають увагу на той цікавий факт, що найсприятливіший ґрунт для звірячого німецького нацизму створили дуже чесні, побожні, високоморальні й працьовиті бюргери і не лишень бюргери. Власне німецька інтелігенція була однією з ключових підвалин гітлерівського режиму. В німецьких університетських авдиторіях панував дух національної та расової нетерпимості, і власне німецькі університети стали прообразом майбутнього Третього Райху. Дуже освічені студенти та їхні викладачі були свято переконані, що прихід Гітлера до влади – єдиний шлях порятунку німецької нації. З різних професійних груп найбільше представництво у нацистській партії NSDAP мали вчителі і викладачі – 70%.
Переконаними і навіженими фанатами Гітлера були лавреат Нобелівської премії з фізики Філіпп Едуард фон Ленард, геніальний німецький композитор Ріхард Штраус, професор медицини, вчений-антрополог Ойґен Фішер, географ-геополітик Карл Гаусгофер, мистецтвознавець Вільгельм Піндер, філософ світової слави Мартін Гайдеґґер… Цвіт не лише німецької, а й світової науки та культури.
Натомість, усе в Америці, що думає і творить, народжує нові наукові креативні ідеї, пише, малює, грає, співає, знімає фільми - зазвичай традиційно голосує за демократів, 99% (!) усієї американської професури – прибічники Демократичної партії. Уся технічна, творча, культурна, мистецька еліта – теж. Лише при одній згадці про республіканців, не кажучи вже про Трампа, усю цю тусовку починає нудити.
Якщо ж зіставити особисто Гітлера і Трампа, то виявиться, що Гітлер, порівняно із Трампом, якась дрібна, мізерна, сіренька й нікчемна особистість. Ну хто такий цей Гітлер? Скромний герой Першої світової війни, який пішов на фронт добровольцем, у званні єфрейтора воював чотири роки в окопах і отримав найвищу нагороду за мужність Залізний Хрест, окрім того художник-пейзажист початківець середнього рівня, до приходу до влади людина фактично морально незаплямована. Ось і все. А хто такий Трамп? А це вже особистість надзвичайно багата, різноманітна і яскрава: пройдисвіт і шахрай, якого світ не бачив, украй брутальний і зажерливий бізнесмен, поводиться, як шеф мафії, ґвалтівник великої кількості жінок, державний зрадник і заколотник, з вини якого при штурмі Капітолію загинули люди, розтринькувач таємних документів Білого Дому, підозрюваний кримінальний злочинець, якому світить понад сімсот років тюремного ув’язнення…
Таким чином, судячи з усього вищенаведеного, наші пазли щодо фашизму біля воріт Америки чомусь зовсім не збігаються. Бо і жоден нобелівський лавреат чи просто видатний вчений, жоден геніальний філософ чи композитор Трампа не підтримують, і навіжені фанати Трампа зовсім не університетські професори чи студенти, як у Гітлера, а неосвічені та неотесані архаїчні бидлячі «реднеки» – люди, дуже далекі не лише від науки, культури чи мистецтва, а навіть від примітивних понять сучасної цивілізованості. І, як бачимо, Гітлера і Трампа об’єднує лише німецьке походження, а в усьому іншому Гітлеру до Трампа, як до неба рачки…
Ну то що, можемо вільно видихнути і дійти висновку, що ознак зародження фашизму в США не спостерігаємо? А може саме навпаки? Бо освіченість і культурність, як заведено вважати, хоча і не є поняттями, тотожними моральності, але можуть бути сприятливим чинником для набуття цієї моральності, і тупому, неосвіченому бидлу, як показує досвід сучасної Росії, легше вбити в голову ідеї ксенофобії і звірячої ненависті до інших народів. Хоча досвід Німеччини минулого століття показує трохи інше…
А якщо дещо серйозніше, то, окрім сенсаційної заяви Девіда Кемерона, все ж не можна виключати у разі другої перемоги Трампа, на тлі все більш модного в Америці тренду ізоляціонізму, істотного посилення авторитарних тенденцій в американській політиці, навіть незважаючи на міцну інституційність США і всю історично напрацьовану систему стримувань і противаг. Трамп діє як бос мафії, його панічно бояться не лише його палкі прихильники у партії, але й більшість конгресменів-республіканців, точніше його ядерна меншість у партії дуже істотно впливає на решту більшості. Варто лише подивитися на спікера Майка Джонсона, цього «Добкіна в окулярах» із поглядом гидотного заляканого і зацькованого щура й виразом обличчя: «це не я вкрав порося у свого сусіда фермера». Чемно вислуховує і виконує телефонні накази свого фюрера і навіть їздить до його гольф-клубу на Флориду отримувати ЦУ. Панічний страх перед новоявленим диктатором приховати неможливо.
Якщо в одному рівнянні А дорівнює В, а в другому С дорівнює В, то в третьому А неодмінно дорівнюватиме С. Якщо у рівнянні британського короля Путін дорівнює Гітлеру, а в рівнянні шефа британської дипломатії Трамп дорівнює Гітлеру, то в третьому рівнянні Трамп дорівнюватиме Путіну. Напередодні Другої світової війни Гітлер дорівнював Сталіну, але це зовсім не заважало їм згодом воювати між собою не на життя, а на смерть. І навіть, якщо Трамп нині дорівнює Путіну, то не виключений варіант, що у разі його повторного пришестя до Білого Дому це не завадить йому, як авторитарному навіженому лідеру, так само воювати і з Путіним. Так що не все так трагічно, як більшість із нас собі гадає, а може й навпаки, і це точно повинно нас обнадіювати.