«Українськість – це підсвідомість польськості», - вважає відомий польський письменник Анджей Стасюк. Він переконаний, що любов і ненависть між обома народами сплелися настільки тісно, що без України поляки не зможуть розгадати душі свого народу. Тому їм частіше треба звертати свої погляди на Схід. Львів для Анджея Стасюка в однаковій мірі є польським, українським, австро-угорським і європейським містом. Проте його сутністю письменник вважає саме львівськість, яку потрібно культивувати. Детальніше про своє бачення Леополіса та України загалом він розповів в ексклюзивному інтерв’ю для ZAXID.NET.
- Як ви ставитеся до Львова? Що для Вас означає це місто?
- Ставлюся звичайно. Вперше у Львові я побував на початку 90-х з делегацією польських письменників. Тоді була зима, мороз, сніг на вулицях. Ми мешкали у знаменитому готелі «Жорж», частина якого тоді перебувала на ремонті. Письменники привезли з собою грілки, коци і запаси їжі: це польська травма Сходу, де панує нібито лише голод і руїна. Були там письменники у старшому віці. На відміну від них, я сходив на перший поверх, виходив на вулицю, а потім до магазину, де «відкрив» наливку зі смородини, яку продавали у чвертках, здається, з-під горілки Nemiroff. Шведський Absolut cranberries перед нею ховався. За три дні я скупив у них усі запаси цього напою. Загалом, це була інтелектуальна зустріч, дуже ретельно організована. Одного разу під час конференції я просто вийшов з елегантної зали у внутрішній двір. Був вечір. Здалеку я побачив вежу львівської ратуші і український прапор. І просто почав плакати. Я ридав, як мала дитина, коли побачив ці два кольори - жовтий і синій. Просто тому, що нарешті...
А пізніше приїжджав до Львова кілька разів і не думав, чи це польське, чи українське місто, думав лише, що у ньому жахливо розставлені знаки. Я їздив лютий по колу і думав: курва, поставте нормально знаки!!! Дороговкази!!! Українські! Польські! Російські! Китайські! Хоч якісь, щоб тільки можна було тут їздити, виїхати звідси... І все...
- Для деяких поляків, особливо старших, Львів - це місто польське, а не українське. Чи, на Вашу думку, Львову й далі характерна польськість?
- Напевне, для деяких людей це польське місто. Але, думаючи цинічно, прагматично, реалістично, то вже не надовго. Ці люди просто помруть, відійдуть. Для мене Львів в однаковій мірі є польським, українським, австро-угорським і європейським. Якщо трохи поїздити, то Львів справді нагадує Нові-Сад, Осієк, Марібор, Відень і Будапешт, чи навіть Сараєво, але відносно мало - Варшаву. Для Львова важливою є його «львівськість». Міста важливіші за держави. В моїй утопічній візії світу і нашої Європи важливішим є те, що людина є львів'янином, або ж, як у моєму випадку, «громадянином Карпат», ніж те, що є українцем, а не, скажімо, поляком або румуном. Таким чином, гуцул є важливішим за угорців чи чехів. Звичайно ж, це утопія, але утопія майбутнього. Це також той жах, який огортає політиків. Це жах, який сідає їм на груди. А мене це дуже тішить.
- Чи багато стереотипів існує серед поляків у стосунку до українців і, зокрема, до львів'ян; яких стереотипів найбільше, і чи, на вашу думку, вони відповідають дійсності? Чи любите Ви використовувати їх у своїх текстах?
- Серед поляків про українців існують лише самі стереотипи: що вони нецивілізовані, що то самі вбивці, прибиральниці, няньки, а також будівельники, що не вміють їсти ножем і виделкою. Але якщо насправді, то це дещо гірші росіяни, а ще точніше «рускі», які мають тридцять два золоті зуби і т.д. Але коли утворився «помаранчевий» Майдан, то поляки замовляли автобуси і поїзди та «валили» на той «дикий і проклятий» український схід, ніби там має грати щонайменше Мік Джагер. Така правда. Але попри ці стереотипи, водночас існує дуже міцний зв'язок, який ані ви, ані ми до кінця не усвідомлюємо. Коли середньостатистичний поляк слухає українську музику, то з якихось невідомих причин значно менше стає поляком, але зовсім не почувається зрадником свого народу. Думаю, що у підсвідомості поляки дуже б хотіли бути українцями, але їх європейське, за перепрошенням, super ego їм це не дозволяє. На мою думку, українськість - це підсвідомість польськості.
Але особисто я у своїх текстах поки що того не використовував. Мій досвід українськості ще занадто «плиткий». Я ставлюся до цієї країни дуже серйозно, і знаю, що в цьому ідіотському і, сподіваюся, перехідному «національному аспекті» не матимемо нікого ближчого.
- Чому вас цього року не буде на Форумі видавців у Львові? Як Ви загалом оцінюєте цей ярмарок, адже бували тут? І чи можна, на ваш погляд, назвати Львів «книжковим містом»?
- Не терплю жодних книжкових ярмарків. У Львові, Варшаві, Франкфурті... До Львова приїжджав, щоб зустріти друзів. Не терплю натовпу і балаканини на тисячі тем з чужими людьми. Ярмарок - це ярмарок, а книжка - це, однак, явище, що є плодом радше самотності, аніж спілкування з натовпом. Чи Львів є книжковим містом? Напевне, це гарно звучить, але міста повинні передовсім належати людям, а люди знайдуть в них місце для книжки.
- Чи читаєте ви тексти українських авторів, які прізвища могли б виокремити?
- В нашому видавництві "Czarne" якому вже одинадцять років і яке опублікувало кілька сотень книжкових позицій, українська література займає важливе місце. Найважливіше, здається, після польської літератури. Прохасько, Андрухович, Жадан - це письменники, яких публікуємо. Вони надзвичайно між собою різняться, кожен з них має свою «родзинку», але одночасно якось взаємодоповнюються. Звичайно, я не претендую на глибоке знання української літератури, однак намагаюся постійно слідкувати за тим, що в Польщі видається. І якось так виходить, що найкращі, на мою думку, речі з'являються саме у нашому видавництві.
- Чи Львів - це європейське місто? Якими є ознаки європейськості міста?
- Ой, це мені нагадує душевні терзання нашої країни... Чи Варшава є достатньою мірою європейською... Або, може, Варшава є Парижем Сходу, а Бидґощ - Венецією Півночі. Для мене Тірана - це європейське місто, тому немає про що говорити. Шкода часу на таке самолюбування, на заглядання у дзеркало в пошуках ліків від комплексів. Львів - це Львів. Його сутністю є «львівськість», а не якась там вигадана «європейськість», котра, зрештою, невідомо що означає. З цілої тої «європейськості» зробили останнім часом якийсь фетиш, тотем, що призвело до цілковитої девальвації цього поняття. Немає жодної загальної «європейськості», бо саме ми з усіма нашими львів'янами, жителями Тірани і Варшави становимо разом цю європейськість, і ми її творимо, а не вона нас. І її вигляд залежить лише від нас.
- Разом з Юрієм Андруховичем Ви написали книжку «Моя Європа». Якщо говорити про Європу у вашому розумінні, то яке місце в ній займає Україна?
- Україна посідає місце в моїй думці і уяві, і це місце досить важливе. Люблю думати про Україну, бо це надає мисленню пропорцій. Поляки забагато думають про Захід і забувають саме про Схід, про Україну, і це нас дуже збіднює. Україна абсолютно природно повинна бути країною, з якою ми повинні себе порівнювати.
А ми втікаємо від своєї «східності», і колись на нас це дуже погано відіб'ється, бо ми втратимо частину нашої тотожності і нічого взамін не отримаємо. В певному розумінні ми зраджуємо самих себе. Адже не зможемо розгадати загадки нашої «польськості», не думаючи про Україну. Це сплетіння історії, любові, ненависті, крові, шаленства, влади, бунту, колоніалізму, сплетіння надзвичайно драматичне, бо гарне і прокляте водночас - це наш спільний вклад в європейську тотожність. Це наша легенда, яку додаємо до всіх інших європейських легенд - також на загал кривавих і жорстоких, але які врешті-решт знаходять якийсь вихід, якийсь розв'язок, як і ми останнім часом знаходимо його спільно.
- Чи змінилася ваша думка про нашу державу протягом кількох останніх років? Як ви оцінюєте то, що тут відбувається?
- Я не надто уважно слідкую за змінами в Україні. Для мене Україна - це передовсім друзі: Юрко, Тарас (Андрухович і Прохасько - Авт.) - і зовсім не хочу, аби вони змінювалися. Мені також важко усе тут оцінювати, бо це не належить до моєї компетенції. Я надто мало знаю. На мою думку, оцінювати чужу країну - то велика зухвалість. Для цього потрібне нахабство. Іноді в деяких текстах оцінюю Польщу, проте на це маю повне право.
Переклад з польської - Ірина Дух.
Фото з сайту www.torun.pl