Роман «Ангел і осел. З віршами про вогонь і воду» ‒ це багатошарова історія мандрів і повертань, пам’яті й творчості, глибоких сенсів і символів. Тут приватне переплітається з історичним, а час і простір ‒ Бучач, Єрусалим ‒ стають тлом для мультикультурності, притчевості й інтелектуальних рефлексій.
Письменник Віктор Прейснер живе на околиці Рівергеда, у тихій мальовничій місцині. Роман про євангельські часи, над яким він працює уже кілька років, має стати знаковим у його творчості. Перед Віктором Прейснером на робочому столі ‒ фігурки ангела та осла, колись він їх купив у Єрусалимі. Ці самі фігурки потім він зможе віднайти у будинку, який поруйнує буревій. Але якою буде доля його роману?
Роман вийшов у «Видавництві Старого Лева».
***
Рівергед
Три роки тому Віктор Прейснер придбав в околицях Рівергеда двоповерховий дім, удекорований зеленими віконницями. Від заїзду до будинку підступали високі сосни, довге гілля яких лягало на ґонтове покриття даху. Саме ті сосни, коли оглядав посілість, і схилили до остаточного рішення.
Перші дні утіхи після прискіпливого обходу змінилися клопотами ‒ будинок потребував ремонту, бо частина ґонту прогнила. З дерев’яним гаражем була своя заморока: довелося повикидати звідти мотлох, який залишили попередні господарі. Бічна гаражна стіна потребувала заміни, бо там вивірки з єнотами, шастаючи, попрогризали струхлявілі дошки.
«Гараж, ‒ вирішив він, ‒ зачекає до весни».
З тильної сторони, на розсохлій веранді зі слідами облущеної фарби, стояли два плетені крісла, а на галявині ‒ столик.
Біля будинку, при дорозі, на перекривленому стояку бовваніла поштова скринька. Невдовзі, після його пере їзду, туди почали надходити пропозиції з адвокатських контор і позичкових відділень банків, з будівельних компаній, від постачальників електрики та газу. Кожен щось пропонував. До усієї цієї паперової навали додалася ще й переадресована кореспонденція з бруклінського Проспект-парку ‒ попереднього місця замешкання.
Нагадав про себе та, зрештою, про вічне місцевий рівергедівський цвинтар, пропонуючи вигідно купити місце. Відповідь погребникам Віктор відклав до кращих часів, бо клопотів і без того назбиралося чимало.
Найперше потрібно було встановити інтернет і замі нити опалення. Після кількох настирливих дзвінків до компанії Verizon нарешті наприкінці тижня прибув, не забарився, спеціаліст ‒ молодий хлопець. Протягнув дроти ‒ й інтернет запрацював.
Зі зміною системи опалення було складніше: дім ‒ старий, з 1923 року, опалювався соляркою. Необхідно було переробляти все, щоби встановити сучасну чавун ну піч з металевою трубою.
За пів милі від Прейснеровго дому виднілася червона дерев’яна стодола. Колись у ній зберігали збіжжя та фураж, а теперішні власники, обгородивши, облаштували там загін для десятка коней.
Коли Прейснер уперше проїжджатиме мимо, то побачить, що табунець перетримують для туристів. На зовнішній стіні стодоли була прикріплена реклама з цінниками та висіло кілька шкіряних сідел із хомутами. На подвір’ї красувався допотопний трактор поміж трьох старих вантажівок, що вгрузли колесами у ґрунт. Коні іржали й терлися мокрими мордами об дерев’яну загорожу. Неподалік від загону, за оранжевим гарбузовим полем, пахкотіли два тракторці, переорюючи кукурудзяну стерню.
Він опустить у автівці шибку і вдихне запрілий за пах оранки.
Приблизно через місяць після переїзду Прейснер освоївся: довідався про шлях до найближчої продуктової крамниці та залізничної станції Лонґ-Айленд Рейл Роуд, звідки, у разі потреби, упродовж двох годин можна ді статися до Нью-Йорка.
Нове життя розпочалося зі знайомства з сусідкою Пеґґі Ґріффін. Згодом ‒ із ловцем устриць Кларком Робертсоном та його дружиною Ніколетт.
Пеґґі поставилася до Віктора приязно. Щойно по бачивши його на оборі, здалека помахала рукою й за просила в гості. Їй було за вісімдесят. Худорлява, жилава, одне слово ‒ шкіра й кості. Вона мешкала через дорогу ‒ в будинку навпроти. Як згодом дізнається Вік тор, міс Ґріффін ціле життя пропрацювала офіціанткою в ресторанчику біля залізничної станції. Дітей у неї не було, а про своїх чоловіків зайвого не ляпала. Заміж виходила тричі, щоразу невдало. Тепер увесь свій час та любов віддавала котам і старому лабрадору Александру.
Якогось дня Пеґґі запропонувала свою бензинову газонокосарку і Прейснер викосив у себе зарослу різнотрав’ям територію.
Коли проминули господарські клопоти цього першого рівергедівського літа, Віктор нарешті зосередився на рукописові, розпочатому кілька років тому в Єрусалимі. Частину нової книжки було написано, але тоді стався розрив з Естер Крауткопф, затим ‒ автомобільна аварія, а потім він купував будинок; тобто ніщо з череди подій не сприяло писанню. До того ж він покинув викладання в коледжі, вийшовши після аварії на дострокову пенсію.
Прейснер перейшов рубіж п’ятдесятки, і йому захотілося усамітнення. Можливо, тому, неподалік Робертсонової посілості, Віктор підшукає для себе улюблене місце, куди навідуватиметься упродовж літа.
Інколи він засиджувався у Робертсонів за склянкою віскі. Розмови з подружжям точилися про місцеві но вини й телевізійні передачі. Теревенили й про ціни на устриці, бо Кларк займався цим промислом. Вік тор знехотя розповідав Робертсонам про рідні краї, але здебільша про батька-залізничника, зате Кларк Робертсон мав пристрасть до балачок. Ніколетт же, з її покірливою натурою, переважно підтакувала чоловікові. Як що Кларк починав оповідати, то годі було його зупинити. Після кількох келишків ‒ завше про своє навчання в католицькій школі при монастирі, куди його спровадила богомільна мама. Не зрозуміло було, чи його розбирав жаль, чи розпирали хвастощі, але все, про що він балакав, скидалося на правду. Монастир сестер Бенедиктинок заснований був серед мішаних лісів Пенсильванії у кінці XIX століття. Збудували там, окрім церкви, кілька кам’яниць, в одній із яких облаштували школу і гуртожиток для учнів. Поруч зі школою, на задньому дворі, вирощували городину для столування черниць та учнів. А на монастирському цвинтарі по коїлися ті, що померли протягом століття. Режим навчального закладу, куди одного вересневого дня привезли Кларка, відзначався строгими правилами для учнів, як і належиться католицькій школі. У першу же ніч малий вирішив розвідати, куди ж його запроторили. Зникнення нового учня виявила чергова сестра і вдарила на сполох.
«Наробила переполоху, ‒ закашлявся Кларк. ‒ Цілу ніч мене шукали і знайшли сонного в жолобі конюшні, у порожньому стійлі»