Реве та стогне Шевченківський гай. Розливається мурашником навколишніми етносами та пагорбами. Треті півні вже давно протрубадурили всі вікна промінням золотого сонця. Пасха прийшла – релакс принесла.
Свідомі громадяни витанцьовують у вишиваночках трапатулі еротичних конотацій, шпіляються у різні ігри та д'горі плинуть серцями у древніх церквах. Несвідомі - з точки обстрілу свідомих, никаються віддаленими і не дуже інкогнітами й життєствердно бухають.
Сцена співочого поля імені Д. Р. Р. Толкіна окупована, на перший погляд, ніби капіталістичним духом протестантизму. Але до Богородиці харизматичні нащадки лівої і правої ноги Лютера мають індиферентний інтерес. Значить - греко-католики. Православні підозріло дивляться на різні співочі поля, а тим більше - імені Д. Р. Р. Толкіна та вказівного пальця Фродо Беггінса.
Синкопована ритміка реґґі (тут Джа об'єднаний з Чізесом праворучсітдамним пліз). Діти Божі співають шеренгами на сцені і піднімають руки до неба. Це лише ті, які співають. Гітара і клавішні змушені тримати руки у відповідних позиціях та не допускати неортодоксальних рухів.
Ліворуч на екрані. У середньому плані. Беквокальний гурт кіндерів підігнаний туди своїми шнурками для батьківського замилування. Кіндери на стадії копіювання суспільного-танцювальних рухів. В їхньому денсовому середовищі, у морі щасливих фейсів вирізняється один бейбік, який плаче.
В епоху тотального унісексу незрозуміло - пацик це, чи дівчинка. Фокусування на ближній план і попередні гіпотези про боя нівелюються пісенькою about a girl. Дівчинка плаче. Але на тлі загального щастя і ледве не глосолалії сльози бікси сприймаються як краплини метаної. Тому на них ніхто не реагує.
Ніхто з її зашифрованих шнурків не поспішає відкрити свою люблячу батьківську руку. Або вони не відрізняють сміх від сліз (там різниці лише в 2-х буквах), або їм варто записатись на прийом до доктора Хауса. Може бути вовчанка, або інше автоімунне зхв.
Дешева іонічка пролонговує танцювальні па, які намагаються догнати своїми теологічними поняттями клінічні тексти про випасання лева та ягнятка, кролика та удава на плейсі розміром один квадратний метр. Не чули, напевне, ці зьоми гедеонових братів, що може бенгальнути на чіпових електроприладах Casiotone For The Painfully Alone.
І який шедевр забабахала на несправних клавішних банда Suicide. Не минало, напевне, їх дитинство з братами Маріо, і тому восьмибітний саунд - вовк їм тамбовський. Чого не скажеш про завжди підірваних японців (наприклад, банди YMCK).
Аде дві тьоті танцюють так, що аж гай шумить і жаба цицьки точно дасть. Здалека видно, що то мама і доця у шкіряних куртах середини 90-х. Деякі елементи підвипивших компах на останніх сідалищах Співочого поля нарешті відсмокчуються від бухла та закусона й показують усім присутнім свої п'яті інтеграли. Весело всім. І тим, хто свідомо не пив, і тим, хто несвідомо випивав. Екстаз почав розбігатися живодайною росою тілами віруючих і невіруючих (хоча, хто зараз не віруючий?), не розбираючись сильно на поворотах з присутністю чи відсутністю алкоголю у крові. Мурашки добігали зенітів їхніх тіл. Корки полетіли з шампанського. В Ісландії запрацювали гейзери. Біля Оперного відремонтували фонтан. Приємне полегшення. Кайф у воротарських рукавичках.
Побожний оркестрик, звівши кінці з кінцями у присутньої публіки, почав збиратись на останній гудбай. Але замість подяки дорогому Господу за його парашутовані дари магії людського спілкування, зазвучали слова вокаліста про одружений стан кобітки за синтезаторним станом. Себе новоявлений пастир Давид розрекламував як тимчасово неодруженого і тому з надією чекаючого на єдину й неповторну Вірсавію. Тому зі ще більшою надією він сподівається на народження нового Соломона.
Камера переміщається на інші стежини Шевченківського гаю, який неначе човен в синім морі, то виринав, то потопав у різноманітності людських фейсів. Його російськомовні неофіти походжають з розумним розрізом очей і, побачивши церкву 18 сторіччя, кричать своїм дітям і чоловікам: «Пайдьом пасмотрім на эту хатынку».
Біля імпровізованого у своїй децельності зоопарку з Ноєвого ковчегу, дитячий садочок промовляє до курочок: «цюрка-цюрка-цюрка-цюр». Чийсь неповнолітній солодкий гріх доконує свою мамульку ріпітними гаслами: «дай тіліфона дай-дай, дай, дай, дай тілі фона - ну дай тіліфона дай».
Акуратні жіночки, порядні львівські пані, шпацірують зі своїми чоловічками, як пави. Все випрасовано, чисто і файно. Вони завжди говорять «прошу» і навіть у катівнях інквізиції ніколи не скажуть «шо». Місцеві депутати в чорних куртках з середини 90-х під обов'язкову вишиваночку, шифруються від електорату десь під горою, яром, або ж долиною.
Черги до тубзіків вишиковуються під пильним оком випадкових сусідів. У тих резервуарах щастя навіть пукнути важко, хоча це й наближає до Європи. Точніше до любові бабці Європи до гумору, пов'язаного зі загазованістю навколишнього середовища. Оскільки не тільки українці, але й навіть росіяни, скіфи, сармати і мордва прагнуть до цілковитої євроінтеграції, тобто подібності у подібному, доводиться перерахованим народам звикати до таких реалій.
Гопи в габбанівських дольчах ходять гаєм у пошуках зайчика, який дрімав би на горбку. Але ще з дитинства відомо, що у більшості таких ситуацій зайчика налякає зозуля своїм кукуканням. Але гопи Тичину не читають, тому й досі шукають у Шевченківському гаю зайчика. Отакий етнографічний маздайчик.
За тиждень свідома львівська молодь у совковому запалі спробувала грудьми зламати верховіть віків і нищівно забакланити Генерал-губернаторку Канади Мікаель Жан за збочення у вигляді одностатевих шлюбів у країні кленового листя.
Цікаво, а вишивані денсполи у Шевченківському гаю, цілувальні хустинки на весіллях та перекочування яєць з однієї колошви в іншу, Івана Купала - взагалі не мають жодних еротичних, а у деяких моментах навіть порнографічних чи збочених конотацій? Тільки Канаді нема жодного прощення, а в нас все можна підмазати карнавалєром Бахтіна.
Для фанатів Різдва та Home Alone Маколея Калкіна звучить Mc Solaar «Carpe Diem».