Скільки гнівних обвинувачень висловлено на адресу Президента України Петра Порошенка, що от, мовляв, іде справжня війна, говоримо про лінію фронту й смугу розмежування з противником, а він, хто мав би це зробити, не оголошує воєнного стану в країні! Обвинувачення лилися від найсерйозніших інстанцій – представників парламентської коаліції, лідерів і спікерів патріотичних партій, недавніх високопосадовців.
Останніми днями ніби все вже було притихло, та ось читаю на сайті ZAХID NET (14.10.2015) висловлювання третього Президента України Віктора Ющенка про нікчемність і безперспективність Мінських домовленостей, усіх міжнародних миротворчих зустрічей на найвищому рівні – нормандських, женевських чи паризьких, тому що в них (цитую президентські міркування):
Германия – наблюдатель, Франция – наблюдатель, Россия – наблюдатель, Украина – сторона.
Что может этот формат решить?
Ничего. Потому что в конфликте как минимум две стороны, а другой стороны нет. Кресло агрессора пустое…
Отож: треба на порожнє крісло посадити агресора. Кого?
Себто оголосити війну. Кому?
У середині жовтня 1907 року (сто вісім років тому!) у голландському місті Гаага зібралися представники судово-правових структур майже всіх країн Європи. Ще залишалося 7 років до початку Першої світової війни, але в повітрі вже бриніло неспокоєм, тривогою, загрозою майбутніх міжнародних кривавих зіткнень. Передбачаючи можливість сутичок, далекоглядні європейські правники розробили й 18 жовтня 1907 року прийняли далекосяжний документ, який є чинним і сьогодні: “Міжнародна конвенція про звичаї сухопутної війни”.
Конвенція, звісно, засуджує агресію однієї країни проти іншої, захоплення чужих територій, але разом з тим передбачає дотримання загальнолюдських прав для мирного населення на окупованих територіях, вимагає гуманного ставлення до полонених, повноцінного медичного забезпечення пораненим противникам, навіть зобов’язує воюючі сторони віддавати полеглих у боях, аби їхні родичі могли їх поховати згідно зі своїми релігійними переконаннями.
Винні у недотриманні цих норм вважаються воєнними злочинцями. Для розгляду особистих справ таких осіб тоді ж у Гаазі було створено Міжнародний Трибунал, який діє і зараз. Нещодавно перед його судом постали сербські воєнні злочинці – Мілошевич і його поплічники.
Кажу це для того, аби нагадати: Путін і його поплічники також неминуче сядуть перед цим Трибуналом як воєнні злочинці. Але це буде потім, а наразі слід наголосити на суттєвій для нашої ситуації правовій нормі. Стаття 3 названої Конвенції має підназву: “Положення про закони і звичаї сухопутної війни“. У ній читаємо:
Відповідно до загальноприйнятих норм міжнародного права воюючою стороною у збройному конфлікті визнається держава.
Гадаю, кожному зрозуміло, про що тут ідеться. Якщо ми всередині Української держави оголошуємо воєнний стан, а самозванні ДНР/ЛНР усаджуємо в “крісло агресора“, то тим самим, може навіть не підозрюючи, визнаємо їх державами, що беруть участь у збройному конфлікті. Хтось можливо цього не знає, але сепаратистам про це найімовірніше підкажуть. А ще, не хочу навіть уявляти – вираз облич та очей панства Меркель і Оланда, коли вони про це говоритимуть з Порошенком. Вони ж то гаазьку “Міжнародну конвенцію про звичаї сухопутної війни“ без сумніву знають (а як не знають, їм підкажуть їхні радники).
Так, Україна проводить на своїй території воєнні дії проти сепаратистів – терористів і бандитів-убивць, яких фінансує, годує, матеріально забезпечує, яким постачає найновіші зразки зброї, підтримує своїми військовиками Російська Федерація. Так, у нас є з терористами-сепаратистами лінія фронту. Але це АТО (антитерористична операція), а не стан війни, у якій “Україна - сторона“ , а з другої “сторони“, виходить, - вони. Це хибне, помилкове, небезпечне уявлення! Категорично його відкиньмо!
А може, по ту сторону, в крісло агресора посадити Росію? Це означає: оголосити РФ війну. Розірвати дипломатичні відносини. Лунають такі заклики.
Уявім собі, що почнеться в інформаційному просторі насамперед самої Росії, а відтак – усього світового об’єднання, коли Українська держава – в односторонньому порядку – оголосить війну сусідній “миролюбній“ державі. Будемо стверджувати, що то вони ведуть війну проти нас? Але ж вони війни офіційно не оголошували. Вони зброї для донецьких сепаратистів офіційно (згідно з міжнародним договором) не постачають. Вони своїх збройних сил, регулярних військових формувань, з’єднань на підмогу ДНР/ЛНР офіційно не висилають. Є там російські специ - військові професіонали? Їх там до 9 тисяч? Що ж, Росія – велика, різностороння. Може якісь добровольці (чи навіть найманці) туди й поїхали, але до чого ж тут російська держава? А от Російській Федерації офіційно сусідня держава оголосила війну…
Не маю сумніву, що в такому випадку Росія через свої засоби й можливості доб’ється того, що саме Україна буде оголошена агресором.
Панове українські політики! Ви маєте елементарне поняття: що це таке - “міжнародний протокол“? У ньому щонайменше місця займають моральні сентенції. Згідно з його принципами – в оцінках оперують документами, офіційними рішеннями, реальними фактами.
У “Воєнній доктрині Російської Федерації“, затвердженій Путіним 24.12.2014 р.(тобто уже в час війни) Україна, як і жодна інша країна, в тому числі й США, не названа противником. Для них загрозу становить тільки НАТО. А щодо України міститься по-кацапськи лукавий і підступно- завуальований запис у розділі про зовнішні воєнні загрози:
Установление в государствах, сопредельных с Российской Федерацией, режимов, в том числе и в результате свержения легитимных органов государственной власти, политика которых угрожает интересам Российской Федерации (стаття 12, пункт н).
- Так це ж про Україну? – скаже кожен українець.
- А где тут конкретно названа Украина? – скаже кожен войовничий москаль.
2005 року Військовий університет у Москві видав книжку Євгеня Месснера “Хочешь мира, победи мятежвойну“ (696 сторінок), яка стала підручником, за яким російські офіцери вивчають стратегію ведення третьої світової війни. Ось три основні положення цієї стратегії:
В прежних войнах важным считалось завоевание территории. Впредь важнейшим будет почитаться завоевание душ во враждующем государстве. Воевать будут не на двухмерной поверхности, как встарь, не в трехмерном пространстве, как было во время нарождения военной авиации, а в четырехмерном, где психика воюющих народов является четвертым измерением.
Воевание повстанцами, диверсантами, террористами, саботажниками, пропагандистами в будущем примет огромные размеры.
Всі перераховані тут методи ведення сучасної війни РФ використовує проти України. Кожен, хто прочитає наведену цитату, знайде конкретні приклади, що саме так сучасні москалі воюють проти українців. І це нам коштує тисячі жертв, каліцтв. А ще калічать душі інформаційно-психологічними засобами. І цією війною переповнені майже всі т.зв. “українські“ ЗМІ, захоплені ворогом.
Ще одна цитата із книги Месснера.(він, до речі, білогвардійський полковник, начальник генерального штабу в армії Корнілова, потім – Каледіна і Врангеля; наш земляк із Сумщини, вихованець шкіл Одеси і Києва. Кагебістський полковник Путін вважає Месснера своїм учителем у воєнній справі).
Так ось – витяг із підручника російських офіцерів, введеного у навчальний процес 10 років тому:
Задача психологического воевания заключается во внесении паники в душу врага и в сохранении духа свого войска и народа. Полезна не только паника у врага, но и его недоверие к руководителям государства, его сомнение в собственных силах, взлядах, чувствах.
Хіба поставлену російськими стратегами “задачу“ не виконують різноманітні українські радикали та іже з ними? Не скажу, що вони всі наймані агенти Кремля, скоріш за все їхня політика продиктована глупотою - адже їх розпирають безмежні амбіції. Де вже тут думати про Україну.
І третя стратегічна позиція, згідно з якою ведеться сучасна війна на Донбасі:
Создание на территории противоборствующей страны постоянно действующей зоны военных действий иррегулярных военных формирований и частных военных компаний, применение непрямых и ассиметричных способов действий, размытые границы между войной и миром, ни в коем случае не объявлять войну, использовать финансируемых и управляемых политических сил, общественных движений.
Всяк, с основанием или без основания, недовольный законом, властью, жизненными условиями или своими личными обстоятельствами, или просто самим собой, склонен к бунту. Это дает возможность взять в плен весь вражеский народ.
Отаку війну, яка ніде раніше не застосовувалася, сучасна московська імперія, яка називається Російською Федерацією, “апробовує“ на території України. Не лише ми, а й закордонні воєнні експерти та професіонали були розгублені перед такими методами. Читаю в “Українській правді“ (29.12.2014) визнання німецьких аналітиків:
Захід не зміг знайти відповідь на нову доктрину гібридної війни, яку веде Росія в Україні.
НАТО слід розглянути свою Воєнну доктрину на саміті в 2016 році.
Гібридною цю війну назвали специ Голландії. Визначення тепер закріпилося у свідомості людей усього світу.
Навмисне не кажу нічого про співвідношення воєнних можливостей України і Росії. Зараз Україна здійснює рішучі заходи для поліпшення ситуації, вирівнювання сил. І в цьому маємо неабиякий прогрес. Це й зупинило (принаймні поки що) агресора.
24 вересня 2015 року Президент України своїм Указом (№ 555/2015) затвердив нову редакцію “Воєнної доктрини України “. Спеціалісти одностайно відзначають досконалу фахову розробку документа. Єдине зауваження – чому він з’явився так пізно. Але добре, що він є. Одне (основне) твердження цієї Доктрини є справді епохальним:
На сьогодні воєнним противником Україна вважає Російську Федерацію (розділ ІІІ, пункт 28).
Тут не вжито терміну ворог, але це розуміється само собою.
Нарешті! Коротко, вичерпно, достатньо. Без офіційного оголошення воєнного стану. Для визначення конкретного противника (ворога) країна має предостатньо підстав. Й історичних, і нинішніх. Про останні мовиться у вступних розділах Доктрини, чим і пояснюється необхідність її прийняття. Усі 8 розділів розроблені в плані оборонного характеру воєнної політики України. А це аж ніяк не передбачає одностороннє оголошення воєнного стану. Натомість у такий спосіб крісло агресора заповнене конкретним персонажем. “Воєнний противник“ названий чітко, і ми ведемо проти нього неоголошену війну, яка передбачає згідно з Доктриною: 1.забезпечення державного суверенітету України; 2. відновлення територіальної цілісности Української держави; 3.захист життєво важливих національних інтересів усіх українських громадян.
Про те, кого Україна вважає на сьогодні своїм воєнним противником, повинні знати не лише люди військові, але й кожен громадянин України. Як і про наслідки протидії цьому визначенню, які мають кваліфікуватися за ККУ як “державна зрада“.